|
Ніч яка місячна, ясная, зоряна,
Видно, хоч голки збирай...
Коли згоряють ночі місячні,
А ніч і місячна сліпа,
Коли навколо голок тисячі
Під світлом місяця-серпа,
Я бачу матір, як з кімнати
Вона виходить на балкон
І нумо жати чи сапати...
Йде місяць-сапка в її сон.
Всі обсапає тротуари,
Усі асфальти, всі мости,
Обгортує всі снива й чари
Від темноти до ясноти,
Щоб все росло, що народилось,
Щоб все незрощене зросло,
Аж поки сонячне світило
Веселе виплесне весло.
А на світанку йде в кімнату
І ставить сапку — хтозна-де!
І котить казку волохату
Клубком гарячим до грудей.
Втирає внучці ніжні соплі
Та ж туга висне, мов мана,
Вже й я стою, мов корч картоплі,
І обгорта мене вона...
|
|
|
