Тож питання поставимо руба:
Прошу вибачення в липи і дуба.
Тільки ж ними живуть словоблуди.
Дивні люди. Люди як люди.
Прошу вибачення в дуба і липи.
Як горять золоті смолоскипи,
Коли липи пахучі голови
Нахиляють до вас, наче бджоли ви!
Прошу вибачення, любий мій дубе!
Прагне телепень слово це любе
Та й до себе, як рівню, пришити
І цим прізвиськом світ оглушити.
А ти, дубе, кремезні рамена
Видми в небо й тулися до мене.
Обзивають тебе по дубовості,
Тож прости за це слово по совісті.
Справа липова — кажуть про справу,
А я маю невтолену спрагу
І в морози вітатися з літом
Липоцвітом лишень, липоцвітом.
Люди звикли бруднитися словом:
Дубом — князем цим гордоголовим,
Та ще липою — золотою княжною,
Золотого липня золотою жоною.
Тільки в Латвії слово це любим:
Прекрасного легіня порівнюєм з дубом,
Прекрасну латишку порівнюєм з липою,
Аж я від розчулення віршами схлипую.
І садять при хаті по липі й дубочку,
Щоб липа розквітла красою у дочку,
А син кремезнів, наче дуб, корінився
І тільки на липі-красуні женився.
Тож прошу пробачення, липо преніжна,
Чи не болить запанчошена ніжка,
Бо так ти вистоюєш на одній ножині,
Що липові справи — завжди в множині.
Тож прошу вибачення, князю мій дубе,
Що згадав порівняння, брутальне і грубе,
Бо мовиш про грубість — то й мова загруба.
Хай злі порівняння вріжуть нам дуба!..
|
