До чого ж печаль важка за дверима!
До чого ж у двері настійливо грима
Тяжка, безпросвітна біда!
Та рима все грима, тяжка, незборима,
Бабахка дверима, вже йде, нескорима,
І в очі півночі усе загляда!
Неопалима все блима і блима,
Все ходить, все водить важкими очима,
Все ближче і ближче хода!
Так дивно поводить ясними плечима,
Земля для ходи її неісходима,
А все ж вона йде, молода!
До чого ж весна молода за дверима,
До чого ж льодами настійливо грима,
До чого ж весняна вода!
Весна уже грима, ясна, незборима,
Бабахка громами, іде, нескорима,
І в проліску небо гойда!
|
