|
Олександрові Блоку
В тривожному, в лихому світі,
Де все біжить до дальніх мет,
Не з срібла-золота, не з міді
Зростив перо своє поет.
Він виростив його з надії —
Перо крилате з вогнепер.
І так пером тим володіє —
Ніхто не вмів так дотепер.
Він виплекав перо із віри —
Воно вогненне і смутне:
На струни атомної ліри
Воно розчахує мене.
Він випестив перо з любові
До всіх народів і племен —
Ідуть дощі живої крові,
Такий талан, такий хосен!
З любові, віри і надії —
Банальний триптих в трьох свічах, —
А хто перо підняти вміє:
Горить свіча проти меча!
Яке тривожне суголосся
Його всім світовим ділам.
Криваве зводиться колосся,
А він одводить меч: «Не дам!»
Хай пахне брунька березнева,
Хай ніжно кільчиться добро,
Хай віри зводяться дерева —
Поет на прю іде з пером!
І світ цей ще живий з любові —
І хай лиха гряде пора,
Не згасне розум в лютій крові,
Мов крапля на губах пера!
Чатуй, вартуй, пильнуй, стороже!
Таке дання його тверде,
Що віриш ти: Поет — він може!
Пером той меч і одведе!
|
|
|
