Хазяїн (скорочено)

Іван Карпенко-Карий

Сoня. Лягли б ви краще, тату.

Пузир. От побалакаю з чоловіком і ляжу. А ви йдіть.

Марія Іванівна. Ходімо, дочко.

Пузир (до Маюфеса). Ну, що? Кажи коротко, я нездужаю, довго не можу сидіть.

Маюфес. Ваше заявлення слідователь уже одібрав з пошти. Писар його мені казав, що поки на слідстві не буде доказано, що вівці взяті на випас, заявлення не поможе!

Пузир. Ох! Як страшенно заболіло у спині, мов огнем пече! Ну?

Маюфес. Всі кажуть, що треба адвоката, а без адвоката — швах!

Пузир. Ох! А скільки адвокат візьме?

Маюфес. Я ходив до найкращого, діло він знає.

Пузир. Ну, скільки ж?

Маюфес. Десять тисяч!

Пузир. Що?

Маюфес. Десять тисяч.

Пузир (тяжко переводить дух). Не дам!

Маюфес. Щоб потім не каялись.

Пузир (крутить головою). Не дам!

Маюфес. Ваше діло!

Пузир. Нехай триста!

Маюфес. Це йому на один сніданок.

Пузир. Ну, п'ятсот.

Маюфес. Ваше діло. А тілько менше десяти тисяч не візьме.

Пузир. Бійся ж ти бога! Тепер за ці гроші, можна купить десять тисяч овець!

Маюфес. Це правда. А тілько вівця тут не поможе, треба адвоката.

Пузир. Господи боже мій — десять тисяч! Це грабіж! За віщо ж, за віщо?

Маюфес. Таке діло!

Пузир. Яке ж діло?.. Ти покажеш, що я нічого не знав і прийняв овець тілько на випас, покажеш?

Маюфес. Покажу.

Пузир. От і все діло!

Маюфес. А скілько ж ви мені дасте за таке показаніє?

Пузир. Тобі? Сто карбованців дам!

Маюфес. То краще мені сказать, що я нічого не знаю. Навіщо мені клопіт: будуть тягать на допроси, на слідствіє, на переслідствіє. Я чоловік, занятий ділами — одна потеря.

Пузир. Двісті дам!

Маюфес. Ні, Терентій Гаврилович, не таке діло.

Пузир. Триста!

Маюфес. Як я візьму за таке діло триста карбованців... ви самі скажете, що я дурень.

Пузир. Ну, п'ятсот!

Маюфес. Як не дасте тисячу, то я не свідок.

Пузир (тяжко переводить дух). Ох! (Звісивши голову, мовчить. Після паузи тихо, страждущим голосом). Дам тисячу!

Маюфес. То давайте зараз!

Пузир. Ти ж ще не показував!

Маюфес. Бо ще ж не питали. А спитають, покажу у вашу пользу.

Пузир. Так тоді й дам.

Маюфес. Як не дасте зараз, я не свідок.

Пузир. Хіба ти мені не віриш?

Маюфес. Таке діло.

Пузир. Ідол же ти проклятий... Феноген! Вижени його в шию!

Маюфес. Зачім же у шию? Я і так піду.

Пузир. В шию! Ой... в шию його! В шию! Ой, ой, ой! (Хапається за поперек). Наче щось порвалось усередині.

Маюфес (одходить до дверей). Феноген Петрович, ви чоловік розсудливий, не сдєлайте скандалу! (Зникає за двері).

Пузир. Ах ти, ідол проклятий!..

Маюфес (виглядає у двері). Я, навпротив, покажу теперечки, що ви вівці ховали і помагали злосному банкротству.

Феноген (кидається до дверей). Та йдіть ви к бісовому батькові.

Пузир (витирає піт). Ах ти, гадина... Ах ти, грабитель! Ріже живого чоловіка і в рану пальцями тикає.

Феноген. Заспокойтесь. Я вам пораю таких свідків, що під присягою скажуть усе, що вам завгодно: і що бачили, і чого не бачили, і що знають, і чого не знають. А ви їм дасте тілько по двісті карбованців.

Пузир. Дам, зараз дам, з радістю дам! Кажи, хто вони?

Феноген. Я і Ліхтаренко.

Пузир (через сльози). Вірний слуга!.. Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі). Ти і дурно покажеш, щоб врятувать свого хазяїна від сорому, я тебе знаю.

Феноген. Покажу, єй покажу, дурно покажу... А ви свого вірного слугу подаруєте, — дасте на дорогу до слідователя двісті карбованців.

Пузир (зітхає). Дам! Посилай за Ліхтаренком! І сам з ним побалакай, бо я не можу.

Феноген (у двері). Петрушка! Звели, щоб Харитон зараз їхав у Мануйлівську економію і покликав сюди Ліхтаренка.

Пузир. Каторжний єврей — жили вимотав... Де ж? Тисячу карбованців! А? Люди вдвох за чотириста карбованців хрест поцілують, а він один хотів зцупить тисячу. Дай води!..

Лікар. Що ж це ви робите? Знову встали.

Пузир. Я вже зібрався йти полежать.

Лікар. Не смійте вставать!

Пузир. Не можна — хазяйство.

Марія Іванівна. А боже мій, боже! Здоров'я миліше всього на світі!

Маюфес (сам. Постоявши). Ах ти, хам! Ні сорому, ні совісті не знає. За таке діло п'ятсот карбованців дає. Ні, почтенніший, дасте ви мені тепер дві тисячі, бо ніхто такого показання не зробить, як Григорій Мойсейович.

Феноген. Що ви хотіли ще сказать? Говоріть мерщій, поки біля слабого лікар.

Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Мені надоїло возитись.

Феноген. Ото-бо й біда, що сам не знаю коли.

Маюфес. Як вам завгодно — я більше не буду турбуватись! Тілько не забувайте, що ви і не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперечки показились. Одні біжать на переселеніє, другі тікають з переселеній, а треті бігають, висунувши язика, шукають — де б тут з поміччю банка землю купить! П'ять літ назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п'ять — сто тридцять, а мужики на свою голову уже нагнали ціну двісті двадцять п'ять за десятину.

Феноген. Чув, чув. Всякому земля потрібна. Чого доброго, переб'ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра раненько приїду в город та й махнем на оглядини... У мене недовго: сторгуємо, купча і грошики на стіл.

Маюфес. Пора, пора вже вам на своє хазяйство.

Феноген. Ох, не кажіть! Запізнився, здорово запізнився, давно пора.