|
Леся Українка
Бояриня (скорочено)
|
[У значного козака Олекси Перебийного гостює Степан — син його покійного приятеля. Степан служить у Москві, він боярин, але заспокоює себе тим, що і на чужині допомагає рідному краєві. Світоглядно молодий боярин виходить із позиції непротивлення злу насильством (Степан — «невже мушкет і шабля мають більше сили та честі, ніж перо та щире слово?»). Син Перебийного, Іван, таку позицію вважає хибною. Оксана, донька Перебийного, захищає гостя. Між Оксаною і Степаном спалахує кохання. Для молодого боярина Оксана втілює «життя і волі образ і краю рідного красу». Але сподівання чоловіка дати молодій жінці в Москві щастя лише оазою дому (вона — кохана дружина, до неї добре ставляться мати і сестра Степана), не справджуються. Реалії країни, в якій живеш (тут спосіб життя, звичаї) не можна обминути. Покора, пристосування, невільне життя виявились неприйнятними і згубними для Оксани.]
II
У МОСКВІ
Світлиця в Степановім дому прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраінськи — мати в намітці і в темній сукні з широким виложистим коміром, Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші. Мати (сідає на ослоні, важко дишучи) Спочину трохи, поки йти у терем... Стара... не носять ноги... Оксана (сідає поруч) Ви, матусю, казали б ліжко перенести в діл, бо вам сутужно лазити на сходи. Мати Ой ні, голубонько, нехай вже там, у теремі... Тут на Москві не звичай, щоб жінка мешкала на долі. Скажуть: ото, стара, а звичаю не тямить! Оксана Ви ж не в тутешніх звичаях зросли. |