|
|
Холодним спокоєм одягнено поля,
у білому вбранні замислилась земля.
Куди не глянь — огні, холодні скрізь огні,
і сонце, наче спить у мертвій вишині,
тепла не шле згори. Чи довго буде сон цей?
Замислились поля, стулило вії сонце.
Мов облетіла даль, зів'яла, одцвіла,
покрило льодом рік холодні дзеркала,
там переливи хвиль вже не біжать вперед,
лиш іноді вітри торкають очерет,
і ріки мов дзвенять, жаліються у сні,
не в силі скинути окови крижані.
|
|
|
