І в нас була зима, і ми були як ріки,
в оковах навісних, похилі, без'язикі,
в холодній тишині, під тягарем одвічним,
нам не було часу піднять до зір обличчя.
А десь цвіли сади і дивно пахли трави,
над ними місяць плив рожевий і ласкавий,
лунав там дзвін гітар, і в залах осіянних
крутились у танку щасливі юні панни,
і кавалери їх дзвеніли острогами.
Як домовина, ніч гойдалася над нами.
І в нас була зима. Та дзвін хрипкий церков
раптово в ніч одну немов залляла кров —
то запалили ми огні свої уперті,
то ми пішли на штурм у білім танку смерті,
і у тривозі збляк, розтанув пишний бал,
і перемоги крик потряс колони зал!
Упав минулий світ, мов яблуко доспіле,
і на багнети ми троянди почепили.
І в нас була зима. Але тепер не те.
Тільки для нас земля співає, і цвіте,
і, звільнена, пливе у зорянім тумані...
О аромати трав, о крила днів багряні,
що заплели вгорі невиданий кінець!
О теплий тиск руки, о дружній стук сердець!
|
