Григір Тютюнник

Житіє Артема Безвіконного

— Знакомые в аптеке есть? Нет? А дети?

— Є. Дочка. В Алма-Аті живе.

Або:

— Синок, у Берліні служе.

— Если здесь не достанешь, напиши детям. — І теж давав папірець з назвою ліків.

Проводячи хворого до дверей, він скоса дивився на нього, глузливо кривив губи:

— Да не сутулься ты, не гни-ись... Базар скорее, чем ты, дуба вріже.

А одного разу зайшов Мефодій Тарануха, відомий на все село дуроляп, лукавець і жвавий до горілки чоловік. Не зайшов, а вломився в хату, як Чінгісхан.

— Здоров, Базаряка!! — вигукнув, ставши на порозі. — Тюу-у-у, як ти постарів та споганів! Чи п'єш багато, чи не допиваєш. Ха-ха! — Чути: напідпитку. — Насилу втовпився до тебе. Кажуть, що ти добре шепчеш... Ну, думаю, сходжу і я зі своїми болячками. Так ти, значить, у Домбасі? Е-е, там рублі довгі... Нічого ж заробітки? Машина ж є? Ха! Вдягнений, як пан, а я ще й питаю!

— Что у тебя? — суворо спитав Василь Васильович.

Мефодій примружив на нього око:

— Та ти кажи по-нашому, я пойму!

— На що скаржишся? — з притиском запитав Дерид.

Мефодій ще дорогою придумав собі хворобу.

— Та ось, подивися... — підняв перед собою зігнуту в лікті руку і зробив так, щоб указівний палець трохи звисав униз. — Крутить щодня, хоч кричи пробі, хоч одрубай! Віриш — цигарки не вдержу!

Базар узяв прокурений шкарубкий Мефодіїв палець у свої, білі, доглянуті ("Як у барина, гадство!" — подумав Мефодій), легенько обмацав його, легенько придавив у щиколотці, зігнув, розігнув, аж тоді Мефодій схаменувся, що треба зойкать, і швидко сказав:

— Ой-ой-ой, не дуже, воно ж болить!

Василь Васильович обережно пустив палець, зітхнув і промовив:

— Да-а-а... — сумно промовив.

— Що?.. — тихо спитав Мефодій, відчуваючи, що палець справді починає ломити, ніби хтось пробує повільно викрутити його з п'ятірні.

— Будем лечить, пока не поздно, — сказав Василь Васильович і гукнув у хатину до сестри: — Присько! Подай-ка мне йод. — Коли Василь Васильович приїжджав у відпустку без дружини, сестра була йому за помічницю.

Пріська, дуже зігнута, наче зломлена в попереку, дістала з білої шаховки йод у широкогорлому бутильку і подала братові. Той узяв бутильок і звелів:

— Прокипяти мне, пожалуйста, шприц и иголки. — А сам заходився намащувати йодом Мефодїїв палець — раз, і вдруге, і втретє, аж доки він став схожий кольором на писанку, пофарбовану в крутому цибулячому наварі.

— Не больно?

— Та покручує...

— Ничего, вылечим. Проделаешь дома несколько таких процедур — это называется йодовые ванны — и пройдет...

Мефодій подмухав на палець і нахилився близько до Деридового вуха:

— Ну, а тут, у нас, може, можна підлататься? — спитав тихо. — Той грошину, той курочку, той сальця, ге ж?

— Присько, шприц готов?

— Та уколів, може, й не треба? — сказав Мефодій так, ніби він-то й не проти, але не хоче обтяжувати лікаря.

— Ну, хорошо... Но в таком случае палец пока опускать нельзя. Будешь идти домой, держи его вверх, вот так, — Василь Васильович підняв свій вказівний палець на рівень вуха. — Потому что от прилива крови может начаться воспалительный процесс...

— Та вже раз треба, то треба, — кисло погодився Мефодій і підняв палець у ту позицію, як йому було сказано. — Скільки ж тобі за роботу? — І помацав лівою по кишенях, наче в нього й справді були гроші.

— Нет-нет, — відмахнувся Василь Васильович. — Все-таки мы с тобой одногодки, пожалуй, даже друзья... Купались в одной речке...

Коли Мефодій вийшов, Василь Васильович нахилився до низенького вікна, покликав Пріську й показав:

— Смотри: держит палец, как апостол!

Пріська побачила, як Мефодій дереться на гребельку біля мосту, тримаючи над головою червоний навіть здалеку палець, і засміялася. А Василь Васильович випростався і примовив:

— Да-а. Нет пророка в отечестве своїм.

— Про що це ти? — не зрозуміла Пріська.

— Про те, що там я для всіх лікар, а тут, серед своїх, просто Базар.