|
Народний Малахій
Микола Куліш
|
— Чи скоро ж?.. — Зажди! — Коли ж місяць жду... (Шепотіла.) Ні грошей, ні Єрусалиму. І як на зло Аполінарі в цю ніч десь недалеко зривались тривожні свистки.
2
Вискочив з якогось чуланчика знервований гість.
Гість
— Свистять!.. Ах, мадам Аполінаро, скільки я вам радив знайти безпечнішу квартиру, щоб подалі — далі од Радянської влади... (Докірливо, сердито глянув на мадам Аполінару і побіг по східцях через задні двері. Забув застебнути підтяжки.) Аполінара
(йому вслід заломила руки) — Ах, знаю, що мука, та що ж поробиш — ми тепер нелегальні!
3
Із того ж чуланчика вийшла Любуня:
— Нудно... Хай грають. Аполінара
— Не треба, Миронько! Чуєш — свистки? Любуня
— Втечу! Аполінара
(до музики) — Ну, грайте! Тільки, благаю, — піяно, піяно... Любуня
(підійшла до Агапії) — А що, як папонька вдома? Агапія
— То Бог святий один знає... Любуня
— Я оце подумала, і весь світ мені почорнів. А що, як папонька вдома, а я тут!.. (На музику.) Голосніше!
4
Увійшли, по східцях захиталися дві дівчини з гостями й Матильда.
— Ось... Прийшли. Перша
— Котики, ви не пожалієте. Гість
— «Нє жалєю, нє заву, нє плачу, всьо пройдьот, как з бєлих яблонь дим...» Друга
— Браво! Гість
— «Ув'яданья золотом охвачений...» Мадам Аполінара
(до дівчат) — Прийшли, мої дітуні... А Оля ж де? Матильда
— Вина! А тоді про Олю... Друга
(до гостя) — Можна грушу? Гість
— Будь ласка... «Я не буду больше молодим...» Чого душенька ваша хоче, те й беріть!.. Дівчата
— Ой, який добренький! Гість
(злякався своєї доброти) — Тільки з умовою. Дівчата
— З якою? — На вибір дається півхвилини (вийняв годинника). Півхвилини що завгодно. Півхвилини! Раз, два!.. Дівчата
— Шоколади! Вина! Пундиків! Гість
— Якої саме шоколади? Якого вина? Дівчата
— Червоного солодкого! Ні, білого! Гість
— Та якого ж, кажіть? Друга дівчина
— Цукерок! Рахат-лукуму! Гість
— Що більш вам до смаку? Друга
— Цукерки! Гість
— Сто грам? Двісті грам? Триста грам? Півхвилини, минуло. Перша
— Так скоро? Гість
— «Жізнь моя, іль ти приснілась мнє...» Перша
— Я ж шоколади хотіла. Гість
— «Точно я вєсєннєй гулкой ранью проскакал на розовом конє...» Ні, годі (сів на стіл). Друга
— Постривайте ж! Ми вам теж скажемо: що завгодно, тільки півхвилинки... Ха-ха-ха. Уявляю! Півхвилинки... Аполінара
— Ах, Мусю, Мусю! Хіба ж так можна жартувати. Гості й справді подумають — півхвилиноньки... Розлила вино по чарках. Гості взялись частувати дівчат.
Агапія
(до Любуні) — От якби тобі, доню, папоньку знайти, а мені дорогу. Може, голубонько, ти знала Вакулиху?.. — Не знаю. Не з ваших країв я, бабуню. — Я й забула, що ти десь із степів... Коли ж на всю околицю одна Вакулиха була в Єрусалимі... — Болить, бабуню, серце, подобно я умру... — А вона як гарно вмерла — Вакулиха! Прийшла з Єрусалиму і на третій день померла... Дівчата
(схопились з-за столу) — Мадам Аполінаро! Мамочко! Гості просять потанцювати. Можна? Аполінара
— Тільки благаю вас, дівоньки, піяно! Піянісимо! Музика заграв фокстрота. Майнули тіні по стінах, по стелі — гості й дівчата пішли у танок.
Любуня
— Ось грають, танцюють, а мені млини чогось ввижаються, що край нашого містечка. А що, як папонька до млинів уже доходять, а я тут? Агапія
— Немов заснула: лице таке ясне та біле, їй-бо, не брешу. А в труну їй стружок, що од гробу Господнього принесла, пахущих поклали і кипарисовий хрестик... Дай, Боже, тобі, доню, мені й усякому так умерти, як вмерла Вакулиха. (Любуня пішла в чуланчик. Агапія доказувала своє.) Хіба прошення написати? Товариші, отак і отак Вакулиха вмерла, то хочу й я так. Тож не повірите, товариші, аж сниться вже. Іду, немов пливу в повітрі повз море тепле, і стежечка в червоних квітах, а десь за морем сяйво до неба, як ото зоря улітку бува... А знаєте, товариші, як не вдасться до Єрусалиму, так я вже... (Закуняла.)
5
Оля привела Малахія. Ще з порога гукнула:
— І я з гостем, та ще з яким!.. Дівчата й гості привітали Олю оплесками, вигуками «ура». Музика вдарив туш.
Малахій
(ставши на сходах) — Аж ось де визнали!.. (Велично вклонився.) Вітаємо наших вірноподаних!.. Аполінара
(до Олі) — Це, здається, Мирин, Любчин... Оля
— Батько. Аполінара
— Навіщо, Олю!.. Щоб розтривожити сердешне дитя!.. Навіщо драма! Оля
— Де вона? Аполінара
— Ша! Їй голова заболіла. Спить. Оля
(заглянула в кабінетик) — Миро, ти спиш?.. Спить! (Підійшла до Малахія.) Що дорожче, наркоме, батько чи сон? Малахій
— Сон, якщо він по роботі. Оля
(криво всміхнулась) — Ну да ж, по роботі. Вибачте, я піду передягнуся, а то змокла. (До всіх.) Дощ надворі.
6
З розгону ввійшов іще гість.
— Здорово, контрреволюціє! Аполінара
(зраділа і разом занепокоїлась) — Боже мій! Дівоньки! Дивіться, хто прийшов... Дівчата
(до нового гостя) — А-а! О-о!.. Наше «ніколи» прийшло. Гість
(подивився на годинника) — Ого! П'ятнадцять за першу. Поїзд о другій. Ще треба телеграму вдарити... Так! Пляшку пива мені, дві пляшки вина і цукерок дівчаткам — мерщій! |