|
Глитай, або ж Павук (скорочено)
Марко Кропивницький
|
Бичок. Це не горілка, а ром; я його держу задля нашого станового, він дуже прихильний до цього напитку; та він і з чаєм, і з кохвієм його п’є, і до страви, і після страви... А позавчора ночував у мене справник, так мало не цілу пляшку випив... Ну, дай же, Боже, щоб усе було гоже! Стеха (зітхає). А що негоже, того не дай, Боже! Бичок. П’ю за ваше здоров’ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі! Олена. Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя, і талан!.. Бичок (частує Стеху). Ви кушайте! Стеха. Пошли ж вам, Боже, чого ваша праведна душа бажає!.. Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитин»!.. (Плаче). Бичок. А хіба ж Бога нема над нами? Олена. А як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче). Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива). Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!.. Бичок. Заїжте солодким, зараз полегша!.. Олена. Ні, ні, наливайте ще! Стеха. Що це ти, доню? Олена. Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович!
Бичок налив.
Повніш! (Випила). Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не найняли? Адже сьогодні ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець... А цей перстень... (зрива з пальця перстень) хай він пропаде, — це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно). Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..
Бичок. Отак краще! Дай Господь, дай Господь! Олена. Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там, у коморі, я її подарую своєму молодому.
Стеха пішла.
Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!..
Бичок пригортає її.
Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його). Отак, отак!.. (Одпихає його). Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..
Стеха вернулась а сорочкою.
Бичок. Лице потепліє і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка. (Хоче обняти її). Олена. Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась). Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку? Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче). Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!.. Стеха. Доню, доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш? Олена. Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила. (Ухопила пляшку і п'є нахильці). Бичок. Олено Юхимівно, годі-бо вам! Олена (віддає пляшку). Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима... Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!
ЯВА 4
Ті ж і Мартин.
Мартин (обірваний, труситься з перепою). Господи Вишній, чи я в тебе лишній? Як п’ють, то минають, як б’ють, то з мене начинають! Бичок (з серцем). Чого ти, п’янюго, причвалав? Мартин. На весілля! (Помовчав). П’янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись! Бичок (звомпив). Ну, годі, годі! Не возом тебе зачепив... Сідай! Мартин (сів). Мені нічого вже терять, усе рішив, ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!.. Бичок. Ну, просю ж тебе, замовчи! Мартин. Мовчу... (Схилив голову на руку). Бичок (до Стехи). Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір’ю! Стеха. І вже, яка я мати! Олена. Величайте, величайте! А мене як ви будете величати? Бичок. Жінкою моєю любою! Олена. А люди як мене величатимуть? Бичок. Частуйте, мамо!
Стеха частує Мартина.
Яке ж людям діло?
Мартин. Не жалуй, стара, наливай повніш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив). Ром? Давно я не пив рому! Пам’ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями і жили у добрій злагоді? Налий, стара, ще! (Випива). Олена (до Мартина). Дивіться, дядьку, якого я собі чоловіка придбала, правда, він ще зовсім молодий? Мартин. О, ще молодий: перша голова на в’язах! Бичок (убік). От чортяка його притаскала! Олена (до Мартина). Чого ви такі понурі та ніби смутні? Дивіться, яка я весела!.. Мартин (мотнув головою). І я зараз повеселішаю! Налий, стара, ще!.. (Випив). І ти, Оленко, пий! Дурниця все — честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чуле серце, — все дурниця! Гроші всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогодні є!
Стеха частує.
Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П’є). Нехай лучче язик задубіє, щоб заціпило і заніміло у голові! Нехай буде так, як Бог звелів. Що ж, я вже й співать почну, так вже до співів і порива!.. Підтягуйте мені!
Співають.
Бичок, співаючи, обійма Олену і цілує.
Олена (одпиха його). Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку). А я буду пити побагато! (Зареготала, мов несамовита, і падає додолу).
Завіса.
|