Глитай, або ж Павук (скорочено)

Марко Кропивницький

2-й чоловік. Звісно, ми сліпий народ, не грамотії.

1-й чоловік. Я йому винен три двадцять!.. Завтра віднесу, хай йому враг з його грішми! Вже вдруге мене не пійма: одне через те, що я горілки не вживаю, а друге...

2-й чоловік. І Мартин Хандоля горілки не вживав, а як піймався у лапи глитаєві, розпився і звівся нінащо! Жінка з дітьми пішла у найми, а він був у шинкаря за попихача, з десятої чарки, доки й дуба не дав! Лікар як полосував, то сказав, що горілка у ньому зайнялась!..

Бичок (ходить по хаті). Думаю-думаю і ні на чім не зупинюсь! Ніколи мені ще не доводилось бути у такій пригоді, як тепер: не сьогодні-завтра повинен Андрій прийти, треба б її як-небудь з хати спровадити, а самому б на який час куди-небудь поїхати абощо, поки все те уляжеться та втихомириться. І як ти її спровадиш, коли зовсім стерялась?.. Цілісінький день і ніч все щось балака та регоче... То почне голосити, так голосить, аж луна по хаті йде. А учора мало мене не задавила, як ухопила за горло, то ледве-ледве руки їй розняв!.. Написав сьогодні до станового, просю у нього совіту й поради. Чорт мені дав пустити її до себе, хай би собі сиділа у материній хаті, певніш би було діло!.. Увесь вік розумно робив діла, так кінці ховав, що й наймудріпшй не розплутав би, а під старість такого натворив, що вже й не знаю, як і викрутитись!.. А якщо становий завтра не приїде, поїду сам до нього, і там вже якось він мене порадить!.. (Помовчав). Отак третю ніч ходжу, як вартовий, боюсь і прилягти, щоб часом сонному чого не поробила. Ну, наробив я халепи, ускочив аж по самісінькі вуха! Правду кажуть: що кого Бог захоче покарати, то перш усього памороки одіб’є!.. І як це сталося, що вона вперлася у мою господу, я й не урозумію?.. (Підходить до бокових дверей і загляда). Лежить... Може, заснула? (Одходе). Просив сусідніх молодиць, щоб прийшли до неї на ніч, і гроші обіщав заплатити, коли ж усі жахаються від неї!.. Ну, сказать би, що вже невчений я на цій погані! Скортілось на старість! Чи мало ж я бідкався хоч би й з своєю жінкою, доки вона не вкрала у мене двісті карбованців та не пішла у байбузи? І голодом її морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! Тепер ще гірша халепа! Ну, помороч, Йосипе, голову, розміркуй!.. Ні, вже зарік дам, доки віку мого: не залицятися до того проклятущого зілля, до гаспидських молодиць. Коли б Господь допоміг цього лиха збутись, поїду на прощу у святий Київ, пожертвую аж двадцять п’ять на монастир!.. Вже сьогодні аж дві лампадки засвітив... І хоч би тобі лялечка у подвір’ї!.. Одного робітника держу, та й той у степу, — коней пасе... Розор мені з нею! Зв’язався з диявольською дочкою і тепер такий розход піде, що й сказати страшно!.. Щодня лампадки світю, щоночі дві свічки горять... І не приведи Господи! (Пада навколішки перед образом). Боже милий, напути мене у моїй пригоді!.. Визволь мене, Милосердний, із цієї оказії! (Тихо молиться).

Олена (тихо входить). Яку чудну іграшку видумав Андрій: заховався, а ти його й шукай! Усі закуточки обходила... Нема!.. Я спала, він підійшов крадькома та й поцілував мене... а сам і заховався!.. Ач як гаряче поцілував мене, усе лице пашить!.. Знайду, знайду тебе та й пригорну до серця... щільно-щільно обійму руками. Де ж це він? (Побачила Бичка, кидається до нього).

Бичок (одскакуе з ляком). Бог з тобою, де ти тут Андрія бачиш?

Олена. Він тут!.. Я зараз чула його голос!.. (Тихо). Цить, мовчи! Ми його здуримо!.. Ходім, ходім зо мною, я знаю, де сховатись!..

Бичок. Опам’ятайся, від кого нам ховатись? Краще стала б навколінки та помолилась Богу. Він оджене від тебе злого духа! Ти давно не молилась, і через те тобі не знать, що сниться...

Олена. Хіба я сплю?

Бичок. Кажу тобі: помолись Богу, то й не буде тобі нічого такого ввижатися!..

Олена (дивиться довго). Богу? Хто ж то такий Бог?.. Який Він? Чуєш, як щось у комині гуде?.. То відьми прилетіли за мною, кличуть з собою на бенкет!.. (Зрива з себе платок). Розпатлай мені волосся, давай швидше мітлу!.. Пора, пора летіти!.. А гроші дай сюди, я заховаю так, щоб ніхто не знайшов!.. З грішми добре жить, а без них лучче пропасти!.. (Шукає по закутках чогось).

Бичок (убік). Що мені з нею робити? Побіг би кого-небудь покликати, та страшно її покинути, щоб часом ще хати не підпалила!..

Олена (біжить до нього). Осьдечки Андрієва правда, ось у жмені держу! Не дам, не дам тобі! (Промовляє чуло).

А вже тая правда
Та кривдою стала,
А вже тая чорнявая
Тужить перестала!

Я за нього затулюсь, затулюсь
Та й нікого не боюсь, не боюсь!..

Бичок. Опам’ятайся, Оленко! Що мені в світі Божому робить?!.

Олена. Спать, спать!.. Лягай, милий, спати, а я цілісіньку нічку не спатиму та плакатиму!.. Пам’ятаєш, Андрію, серце, як я тебе в дорогу виряджала? Пам’ятаєш, серденько, як я тобі, плачучи, співала? Забула, як вона на голос!..

Лягай спочинь, мій миленький,
А я постіль постелю,
Треті півні заспівають.
То я тебе розбудю...

Ти вставай, вставай, мій миленький,
Годі тобі спочивать,
А вже ж твої вороні коні
Та й посідлані стоять!..

Бичок (хапа її за руку). Бог з тобою! Що ти робиш?

Олена (випручається). Ох, холодна-холодна жаба! Скинь її, скинь!..