|
І ДІЯ
Старий Київ 1506 року. Золота осінь.
Дівчата співають, потім вирішують пограти в якусь гру: «Тоді про свічку! Саме до ладу! Давно пора про свічку вже співать». Дівчата розбиваються на два гуртки. Один утворює коло, всередині якого стоїть Наталочка — «свічка», а другий, намагаючись розірвати коло, розігрує все, про що співає пісня.
Пісня про свічку:
Нас бджілка премудра навчила,
Як світло здобути вночі,
І з ярого воску зліпили
Ми свічку, ми свічку собі.
І вабить до гурту нас свічка,
До праці, до дружніх пісень.
І з нею осінняя нічка
Нам радісна й ясна, як день.
І вітер даремно осінній
Лютує, щоб свічку задуть,
Не пустимо вітру ми в сіни,
Лети — не до нас твоя путь.
А дяк заходився патлатий,
Щоб свічку до церкви забрать,
Прогнали дяка ми із хати:
Іди в свою церкву співать!
І княжі тивуни ярились,
Щоб свічку-красуню згасить,
Та ми і од них одкупились.
А свічка і досі горить.
Світи же нам, свічко-красуне,
На радість і горе всяк час,
Ні вітер, ні дяк, ні тивуни
Тебе не однімуть у нас.
|
|
|
