Сито, сито... (скорочено)

Григір Тютюнник

— Та хтозна, як тобі й сказать, — зітхають тітка. — Мені він сю ніч снився наче й непогано, а оце увечері приходила Горпина Степанівська — вона ж йому дядина — та й розказує: бачився їй Дмитро позавчора, це якраз під п'ятницю, так погано: наче стоїть, сердешний, по груди у зеленій воді, без картуза і в сорочці з червоною манишкою, а на спині в нього — крижина, тонка та широка, аж гнеться... А ламатись — чогось не ламається. Стоїть, сміється... А тоді наче обізвався: "Зніміть з мене, дядино, — каже, — оцю крижину, бо мені ж у спину холодно..." Так я оце й прийшла до тебе, Одарочко, спитати: к чому воно отой сон?

— Ет — стиха озиваються мати, нахиляються до печі й дивляться на вогонь. — То якби він приснився комусь із родичів по першому коліну, то ще б можна було вгадувати. А дядина — що? Сказано: чужа чужина...

Тітка зраділи так, аж порожевіли. Чи, може, то од полум'я в печі? А в матері очі смутні чогось, і жарок у них тріпочеться — теж невеселий.

— А тобі що снилося? — питаються.

Тітка похапцем зітхають і починають розказувати:

— А мені отаке: наче йду я житом, отам десь на Оліяновому ярку...

— Зелене жито чи спіле? — перебивають мати.

— Оцього вже тобі й не скажу, забула... — бідкаються тітка. — Пам'ятаю тільки, що ворушиться й ноги мені остюками лоскоче... Воно таке, вітряно, чи що, і хмарно... Іду ж та й іду. Коли це з-під ніг як залопотить крильми — перепел...

— Он диви! — радіють мати. — Це таке, як на свідання. А жито — значить, живий...

— Так вітряно ж і хмарно... — сумніваються тітка.

Тут уже, думаю, і мені можна встряти.

— Коли б не вітряно, — кажу, — й не хмарно! На фронті ж...

От і куліш закипає в горнятку — знову куліш! — а тітка не йдуть.

— Може б, ти мені, Одарко, й на сито прикинула? — питаються несміливо...

— Чом не прикинути, — погоджуються мати. — Можна й прикинути. Лаштуй, сину, примусію...

Лаштувати примусію недовго. Треба тільки поставити підситок "на-попа", затиснути між коліньми і вткнуть гостряками в обичайку трохи розчепірені ножиці. Далі мати беруться вказівним пальцем під колечко з одного боку, а я (яким схочу) під колечко з другого боку. Тоді мати кажуть: "Господи, благослови" — і починається...

— Налаштував, — кажу.