|
Поминали Маркіяна (скорочено)
Григір Тютюнник
|
Нарешті з колгоспу приїхала підвода — широкі, услані околотом сани, запряжені парою коней, — прийшов голова сільради, який мав нести Маркіянову медаль "За трудову відзнаку" і виголосити на кладовищі промову... Чоловіки, ті, що були надворі, постягали шапки і, причесавшись п'ятірнями, попхалися в хату допомогти винести господаря, жінки вийняли з-поміж холодних Маркіянових пальців жовту, в теплих і м'яких патьоках свічку і поставили її на покуття, де висіли дві вінчальних ікони — одна Маркіянова, друга Стешина, — зап'яті обидві червоним роменським рушником. Кухарки в хатині перестали торохтіти рогачами й примовкли. Через поріг до світлиці вкотилася сиза студена завороть, і домовина попливла в ній, немов човен у тумані... Аж тоді Стеха, заклопотана й зморена коло печі та коло дітей, заплакала... По дорозі на кладовище процесія порідшала, бо люди мерзли і, відставши непомітно, завертали кожен до свого двору... Яму й справді замело снігом ледь не вщерть... Дядьки заходилися одкидати сніг, а голова сільради, чоловік уже немолодий, подзьобаний віспою, червоний від холоду та й від чарки, випитої перед тим, як вирушати на кладовище, виголосив тим часом коротку промову. На обід ішли купками, залишаючи на снігу жовті од глини сліди, й потихеньку гомоніли між собою про покійного... Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі, де-не-де листочок, дерева понад шляхом, низькі, вже понадбирані скирти соломи в полі та синюваті сніги на чіткому, немов одрізаному від неба обрії. Та сумна і велична синювата далечінь навернула Маркіянових односельців до думки про власну смерть, і розмова про небіжчика якось сама собою увірвалася.
* * *
Доки люди були на кладовищі, кухарки вже встигли прибрати в хаті, розставили столи, позичені у сусідів... По першій чарці поминальники (тут були переважно ті, хто колись разом із Маркіяном та Стехою починали празнувати свою молодість) розмовляли тихо і співали божественних": "Упокой, Спасе", "Плачу і ридаю" і з особливим почуттям — "Co духі праведнимі скончавшуся"... |