|
“Кізонька” (скорочено)
Григір Тютюнник
|
Вона вимовляла оте "що ж тут такого?" не винувато, а з презирством, навіть сміялася отаким собі коротким робленим смішком і мружила очі мимо Степана, — ще ясні, жаркі ще й тупі від цього жару... Але раніше Дарка не казала так, такого кусючого слова. Взагалі нічого не казала, крім свого презиркуватого: "Що ж тут такого?", і Степан, випивши після сварки, подобрішавши, розм'якнувши, гордий зі своєї влади над жінкою, виголошував їй прощення — урочисто, велично, як султан якийсь.
— Живи! — тицькав пальцем перед себе і трохи вгору, широко водив рукою з боку в бік, ніби показував неозорі, свої маєтності... Степан довго стояв посеред хати, втупившись у Дарку, — ждав, що вона ось зараз підніме на нього благальні очі заплаче покаянно, але Дарка так само затято дивилася в куток. — Значить — отако? — сказав Степан, і губи йому жалібно сіпнулися. — Значить — я вон? Я — каліч. Ага.. Ну, що ж... Тиждень Степан жив у лісі коло річки з якимось приїжджим рибалкою. Копав йому черв'ячки у березі, вчив, як ловити сомів уночі, спав разом з ним у палатці, скраєчку, на своїй подушці, варив юшку, бігав на хутір по "продухту", а ввечері при багатті дивився спідлоба на вогонь і розказував про Дарку. — Вона молода в мене ще... Їй ще тільки сорок дев'ять і два місяці, а мені оце восени п'ятдесят сім буде. Звісно ж, підтоптаний... Рибалка приїжджий ледь посміхнувся до багаття, непомітно, делікатно посміхнувся. — Любите ви її. — Оце ви точно попали! — тицьнув пальцем у рибалку Степан. — Тут ваша правда. — Степан замовк і похнюпився. А в голові бухкало: "Каліч... Каліч..." Рибалці було шкода дядька, хотілося йому якось допомогти, і він сказав: — А ви знаєте що? Ви пошукайте в ній щось таке... Ну, як би вам сказати... Погане щось у ній знайдіть. Пригадайте, приміром, якийсь недолік за нею... — Нема в неї нічого поганого! — сказав Степан швидко, не думаючи, і очі йому блиснули при вогні. — Нема!.. А якось на шостий чи сьомий день прискочив до річки на велосипеді хлопчина, Ванько, синок Дарчиної сестри... — Хух! Насилу знайшов вас, дя!.. — Що, Ванько, дядька шукати потурили? |