Бігли босі сліди,
А пісок тільки спалено вився,
Шепотів, шурхотів
В стежку шлейфом світився,
А ми німо дивилися —
От проява непевна яка!
Може, мати ішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?
[...]
ВІЧНА МАТЕРИНСЬКА ЕЛЕГІЯ
(Проходила по полю —
Зелене зеленіє...
Назустріч Учні Сина:
Возрадуйся, Маріє!
П. Тичина, «Скорбна мати»)
Назустріч Учні Сина,
Під руки — та в кабіну,
Знов дивна ця людина!
— Мене пізнав ти, Сину?
— Чого тікаєш, Мамо,
Тож мусимо ловити,
І скажу просто й прямо:
Мене не обдурити!
Тебе візьму я в Город
До внуків помирати. —
Сказала йому гордо:
— Я — невмируща мати!
Дивилися солдати,
Як плачуть генерали,
І знов стара до хати
Чимдуж чимчикувала,
Де бусол і криниця,
Де кіт її й корова,
І де усе, що сниться
Без слова, лихослова.
Пройшла усі сторожі,
Минула всі обвали,
Палали її рожі,
Як півні-генерали.
Було все мов на лезі,
Якому все стинати —
І квітку прямо в цезій
Поцілувала Мати.
Все плакало на сонці,
Не хтіло помирати.
І квітку прямо в стронцій
Поцілувала Мати.
ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ
Всі криниці в целофанових капшуках,
Всі колодязі затушковані
Питали тоді одне-однісіньке:
Де знайти кілометри целофану
На рукотворне Київське море
Чи бодай на Десну зачаровану,
З якої Київ п'є воду?!
[...]
ОДА МОЛОДОСТІ
Лава вулканна нестерпного бітуму.
Бурхає полум'я. Валує дим.
І рвуться слова без жодного відома:
— Коли помирати, то вже молодим!
Соловейко сіяє, і витьохкує місяць.
Стріляє вогонь навісним і твердим,
І серце палає, не рушить із місця:
— Коли помирати, то вже молодим!
Жаб'ячі хори у прип'ятській тиші є —
Чадіють в безумі лютих годин.
Світ ідіотствує, хоч зверху мудрішає,
Врятований ще раз життям молодим.
|
