Михайло Старицький

Не судилось (скорочено)

Харлампій (увіходить і стоїть у шапці коло дверей, оглядаючи хату). А що? Хто тут живий?

Катря (підвівшись трохи). Хто це? Гука щось...

Харлампій (увійшовши). А! Це ти тут, преподобнице? Чого ж мовчиш? Позакладало?

Катря (труситься, спершись обома руками на стіл). Дядьку...

Харлампій. Дядьку, та вже ж, розуміється, не батьку... Де стара?

Катря (не розбираючи добре). Не знаю...

Харлампій. Не знаю! А з паничем... знаєш?

Катря (якось не при собі). Панич! А!!

Харлампій. Свята та божа! Ну, скоїла гріх там, прогрішилася значить, то й крилася б уже, сиділа б слідственно собі, в рот води набравши; з паничем невелика й біда; пани б пошти не зобідили, дали б там що; знайшовся б, може, й попихач, приміром, за яким би голову собі скрила, — а то ще й приндиться! Куди маха! Що собі в думку забрала? Тьху!

Катря. Добре...

Харлампій. Бач? Добре! Еге — да! Взяв би я вас, приміром, обох з матір'ю-чаклункою, та провчив би у волості поштительно, щоб знали, як господ, панів значиться, чарувати та зводити.

Горпина (з-за ванькира). О-ох! О-ох!!

Харлампій. Стогне! Постогнала б ти в мене не так! І не знаю, чого ще пани такі добрі, піклуються?

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Добре... (Набік). Тут якось ніяково й стояти, доложу вам... (До Катрі). Не дивися, кажу, на мене! Пан оце послав мене тобі сказати, що як ти схаменешся, значить, і зараз, слідственно, без усякого бешкету, вийдеш заміж...

Катря (шепоче). Добре...

Харлампій. Не перебивай! Як вийдеш заміж зараз же за кого-небудь там, приміром, то вони простять тобі, ще й придане добре дадуть, — пару волів, корову, овечат там і грошей на весілля, щоб, значиться, гріх твій покрити; тільки щоб після шлюбу й не смерділи тут, щоб і духу вашого не було!

Катря. Щоб і духу...

Харлампій. Еге — да! А якщо ти зґедзькаєшся, то буде тобі й матері таке сумнительство, що й згниєте в тюрязі або й у Сиберію влучите! Ну? Чого ж мовчиш?

Катря. Га?

Харлампій. Що га?

Катря. Добре...

Харлампій. Значить, слідственно, безпримінно вийдеш?

Катря. Добре...

Харлампій. Ну, гляди ж! (Набік). А ловко я обділав цю справу! Триста карбованців, що пан дав, значиться, благодареніє Богу, в кишені зостануться. Ловко, Харлампію Григоровичу, спроворили: що, значить, приміром, як голова не порожня, натоптана! Я знав, що вона согласиться, а тільки все думав, що побрикається, приміром, а воно вийшло — дешево; зараз і доложу. (Зиркнув на Катрю, що вона, хитаючись, почала наближатися до нього, пильно дивлячись). Свят! Свят! Чиста відьма! Тут, не при хаті згадуючи, страшно й зоставатися з ними! (Йде хутко до дверей і, зачиняючи, гукає) Дивися ж мені! Цур тобі й пек!

Катря (хитаючись і обпираючись рукою то об стінку, то об лаву, йде до дверей). Стійте!.. Чогось приходили... лають, що не йду... кличуть кудись... мене й матір... Не можу ж я йти! Хата крутиться... червона така! Дайте-бо руку, голову мені піддержте... то я й піду... добре... піду!

Аннушка (скажено вбігає). А де тут та бариня-судариня? Осьдечки вони прогулюються! Що?! Думала помєщицею бути? В чепчику ходити? А не діждеш! На смітнику повінчають!

Катря (трохи опам'ятавшись). Хто прийшов по мою душу? Аннушка! Ай!!! Відступись!

Аннушка. Думала — любить? Йому тільки одного треба було... а він сміється, зі мною сміється над тобою, потаскухою!

Катря (спалахнувши, кидається). Брешеш! Брешеш!.. Ти кров мою прийшла пити!.. Відступись!

Аннушка. Не відступлюся! Натішуся над ворогом! Ей, хлопці, сюди! Давайте мазницю, — двері й вікна дьогтем вимазати!

Хлопці (з реготом вриваються в хату, в одного мазниця й квач). Давай, давай! Та разом їй і голову квачем!

Катря (несамовито кидається то до одного, то до другого). Ой!.. Змилуйтесь!.. Хто в Бога вірує! Не наді мною, над матір'ю: вона неповинна... вмре... Ой, простіть мене!

Аннушка (хапає Катрю за руки; та пручається несамовито). Не слухайте її. Мажте зараз дьогтем!

Дзвонариха (вибігає, хитаючись, з ванькира; божевільні очі, бліда, простоволоса. Хлопці й Аннушка з жахом відступають до дверей; до Катрі). А! До чого довела?!. Будь же ти проклята! Проклята! Проклята!..

Катря (кидається матері в ноги). Мамо! Не проклинайте мене!

Дзвонариха (відпихає). Щоб ти своїх дітей не діждала бачити! Щоб вони насміялися над тобою, заплювали тебе! Щоб ти не знала ні щастя, ні радості! Щоб моя смерть на твою голову впала!

Аннушка. Так її! Так її!

Катря (плазує за матір'ю, хапає за ноги). Мамо! Мамо! Не проклинайте!

Дзвонариха (скажено). Щоб ти вмерла без покаяння! Щоб тебе, як собаку, закинули! (Пхає Катрю ногою, та з криком «Ай!» падає на спину; зомліла).

Дмитро (трохи п'яненький, влітає в хату на те саме, коли мати, проклинаючи, пхнула Катрю). Геть звідціль! Іроди! Дияволи! (Кидається до Катрі й піднімає її). Вбили-таки! (Кладе на лаву). Ти матір'ю звешся? Над твоєю дитиною безневинно знущаються ідоли, а ти ще проклинати її! Будь ти сама проклята, каторжна!

Дзвонариха (навіжено). Ха-ха-ха! Весілля! Ха-ха-ха! Мати в шапці! Піду приданок скликати... Ха-ха-ха-ха! (Вибігає).

Дмитро (до Аннушки). Це ти, гадюко, привела? Пропадай же?

Аннушка. Ой! Рятуйте! В'яжіть його!

Дмитро (кидається на того, що з мазницею). Тебе мені й треба було, щеня! (Кидає об землю).

Аннушка. Калавур! (Вибігає).

Хлопці (разом кидаються на Дмитра, щоб зв'язати). Крутіть його!

Дмитро (борюкається). Роздавлю, пси смердючі! (Далі, вислобонивши праву руку, виймає з-за халяви ножа). Ей!.. Зараз падлом запахне!

Хлопці (побачивши ніж — урозтіч). Не руште його! Ніж! (Вибігають).

Дмитро (озирається). Втекли, дияволи! Щастя ваше! Попадетеся ще! (Підходить хутко до Катрі). Боже мій! Нежива? Катрусю, Катрусю! (Ховає за халяву ножа; сіпає її за руку, ворушить голову). Не ворушиться... бліда, як з воску білого вилита! Катрусю! (Нахиляється). Дихає ще... (Більше сіпає, рукою тримає за чоло). Дихає... бліда, а тіло як вогонь... Господи! Чим би рятувати її? (Кидається по хаті, бере кухоль води й прискає або примочує голову; сливе кричить). Катре! Катре! Прочунься, прокинься, на Бога!

Катря (тихо відкриває очі, підвівши голову, непритомно обводить ними хату, а далі стихає). Не безчестьте мене!! Не проклинайте! Змилосердуйтесь! (Хоче на коліна падати. Далі всю сцену веде безсилим шепотом).

Дмитро (придержує її). Господь з тобою, Катре! Опам'ятайся! Ніхто тебе не проклинає, нікого й у хаті нема!

Катря. Нема?

Дмитро. Нікогісінько; тільки я.

Катря (кладе йому безсило руки на плечі й пильно дцвиться в вічі). Хто ти?

Дмитро. Дмитро.

Катря. Дмитро?.. Який Дмитро?

Дмитро. Дмитро. Катруню! Невже не пізнаєш мене?

Катря (проводить рукою по чолі). А!! Дмитро? Дмитро... згадала!

Дмитро. Що з тобою, зоре моя?

Катря (очунюється). Дмитре, ти?.. Ох, як мені тяжко! Пече мене... дай хоч краплину води!

Дмитро. Заспокойся! Не згадуй! Не варт вони всі й мізинця твого!