І тяжко-тяжко він здихнув,
Залився гіркою сльозою.
Свою він долю спом’янув
І розмовляє сам з собою:
«Ой доле, доле ти моя!
Чого ж я гірко так горюю?
Чого жию на світі я
І топчу землю сировую!..
Даремне йдуть мої літа,
Не виджу щастя за собою:
Я від колиски сирота
І піду в землю сиротою.
Гіркая доле ти моя!
Тебе я, доле, проклинаю!
Щасливі всі, їден лиш я
Не виджу щастя і не знаю.
Створив мене ти на біду,
Забув мене ти, сильний боже!
Но я такого ще найду,
Що і в біді мені поможе!..
Піду удамся до чортяк!..»
І от на ноги ісхватився!..
Пройшла минута — й парубчак
На роздорожжі опинився!..
VI
І свиснув раз, і свиснув два.
Зірвався вітер з полуночі,
І зашуміла голова,
І порохом замело очі!..
І свиснув ще останній раз —
Із пекла куций показався:
«Чого зовеш, Трохиме, нас?» —
Він того парубка спитався.
Трохим від страху задрижав,
Та годі!.. Тра відповідати.
Ото він смілості добрав
І став до куцого казати:
«До тебе просьбу маю я.
Вчини мою останню волю,
Гіркая доленька моя,
Переміни мою недолю!..»
«Ти не журися!..— біс сказав. —
Для тебе все чинити мушу.
Но тра, щоб ти мні записав,
Як знаєш сам, і тіло, й душу...»
«Як тра, то тра! Но ти гляди:
Я терміну не назначаю.
Тоді по душу приходи,
Як свою смертію сконаю».
«Ну, на ж перо, папір і ніж, —
Говорить біс,— лихе з тобою!
Бери мізинця свого вріж
І напиши контракт зо мною!..»
І взяв Трохим і написав.
І куций гарно поклонився.
Узяв папірчик і пропав,
А той у корчмі опинився!..
VII
«Гей, старости! Сюди, сюди!.. —
Кричав Трохим перед корчмою, —
Буду женитись в Лободи
З його хорошою дочкою!..»
І старости самі ідуть —
Та все багаті, із чортами —
І вдосвіта його везуть
До Лободи за рушниками.
|
