«Не кажіть мені такого:
Не куштує він спиртного,
Росу п’є лишень з травиці...»
«Хай не п’є він і росиці!
Хай не їсть він і капусти,
Тоді зайцеві відпустить!»
Розпустила жаба рота
Та й полізла у болото.
Дрозд їй крикнув з деревини:
«Гнати жабу з медицини!
Ви ж, зайчихо, в цюю ж мить
До аптеки, звісно, мчіть».
До аптеки мчить зайчиха,
Срібні гроші губить з лиха.
У аптеці дятел бурий
Готував комусь мікстуру,
А зайчиха в плач з порога!
«Дайте, дятле, допомогу!..»
Дятел швидко до зайчихи:
«Що за горе, що за лихо?!
Чим я зможу, пособлю:
Зайця вашого люблю.
Дайте вашу рецептуру», —
Йде до ліків дятел бурий.
А йому зайчиха глухо:
«Не дала її шептуха...»
Тут як вдарить дятел дзьобом:
«Сором вам перед народом
Досі вірить в забобони!
А шептуху по закону
Передам на суд звірячий.
На суді нехай закваче!»
Дятел скинув
Тапочки,
Одягнув червону
Шапочку,
Взувся в чорні черевики,
Спакував у торбу ліки,
Взяв ціпка і окуляри
Та й з зайчихою у парі
Йде скоріш до зайця в хату
Треба ж зайця рятувати.
Біля хати на стежині
Стогне заєць у хустині.
Дятел зайця утішає,
Зайцю рота розкриває
І здіймає зразу ж крик:
«Ви відсталий чоловік!
Ви лінивий нечепура!
Ви цураєтесь культури!..
І загинуть зуби ваші,
Не в’їсте тоді і каші,
Не кажу вже про капусту,
Хай вам, зайче, буде пусто!»
«Чим я, дятле, провинився?» —
З жаху заєць затрусився,
Сів на призьбу, гірко плаче.
«Ти не чистиш зуби, зайче.
І все лихо йде від цього, —
Каже дятел зайцю строго, —
І твої погані зуби
Доведуть тебе до згуби.
Ось тобі шалфей пахучий —
Від шалфею стане лучче,
Ну, а потім... думать треба,
А тепер піду від тебе,
Бо й дивитися не хочу
На запухлий ніс і очі...»
Ліки зайцю пособили,
Знову ходить заєць в силі,
Знову бігає по рясту,
Закупив в аптеці пасту,
Щіточки і порошок
І для себе, й для діток.
І щоранку
До сніданку
Із дітками-
Малюками
Чистить зуби коло дуба, —
Й не болять у зайця зуби!
|
