От до вовка лис помчав,
На порозі
У знемозі
Лис упав.
Чує: пахне в хаті м’ясо,
Пахнуть смажені ковбаси:
«Любий вовчику-браток,
Дай мені м’ясця шматок...
Знаю, друже, твою ласку, —
Принесеш мені й ковбаску!..»
Обізвався з хати звір:
«Утікай, поганцю, в бір.
Я узнав твою натуру —
Оббілую зараз шкуру!»
Лис підвівся, застогнав,
Лис поволі почвалав,
І голодний, і безхвостий.
«Ну, куди б звернути в гості?
До ведмедя б взяти вбік? —
Так у нього ж вкрав щільник...
Може, кізку навістити? —
Так поїв у неї діти.
В кабана ж вкрав порося,
А у гусоньки — гуся...
Не підеш нікуди в гості!..» —
Йде і стогне лис безхвостий.
Стрівся лис із горобцем:
«Нагодуй мене хлібцем!»
А горобчик — хлопчик щирий —
Виніс лису хліба й сиру.
З’їв усе до крихти лис,
В горобцеву хату вліз,
І, горобчику на диво,
Випив лис барилко пива,
Та й питає горобця:
«Де дістав хлібця, пивця?»
Горобець говорить лису:
«Засівав я коло лісу
І пшеницю, і ячмінь,
І ти, лисе, красти кинь
Та почни орати ниву —
Буде в тебе хліб і пиво».
Гірко лис зітхнув: «Ох, ох!..
Будемо трудитись вдвох.
Надійшла пора орати,
Орачів зве сонце з хати».
Вийшли лис і горобець —
І на поле навпростець.
Горобець оре як треба,
Лис очей не зводить з неба,
Далі каже горобцю:
«Бачиш хмару чорну цю?
В ній дрімає блискавиця,
Що вбиває звіра й птицю.
Я піду вклонюся їй:
«Нас з горобчиком не вбий!»
Лис мерщій побіг в долину,
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком
Та й горобчику — хвалиться:
«Стримав хмару
й блискавицю!»
Бреше лис, і їсть за трьох,
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
«Все зорав я коло лісу,
Завтра висієм зерно,
Ну, вже й спать пора давно».
Горобець прокинувсь вранці,
Лис хропів ще на лежанці.
Ледве-ледве лис устав,
Похмелятися почав.
Горобець кричить на лиса:
«Чуєш, лисе, не барися,
А берися за мішки —
І на поле навпрошки...»
От горобчик сіє просо,
Лис на пебо блима косо.
|
