|
|
То сонце вигляне, то знову туча,
і блискавка, і дощ... Ах, ця весна —
така ж мені одгострена й болюча,
аж вся моя істота голосна.
Увесь мій організм і кожда жилка
напружені, як та мембрана! Мить —
і я вже чую: наче руку пилка
мені пиляє, — і болить, болить.
Он лащиться трава, ще й квіт-ласкавчик,
мене ж ніщо у серце не торка:
ні ліс, ні сад — зелений мій кудрявчик,
ані в луску розплавлена ріка...
Цвітуть луги... В душі ж моїй колючки,
я згадую про цвіт наш, про дітей,
що їх тевтон вдавив у землю... Ручки
із-під землі ще ж видно!.. Ой, смертей!..
|
|
|
