|
|
Я у полі. Хто зі мною?
Тільки біла путь...
Тільки спомини юрбою
на снігу встають.
Кров — у щоки, кров — у скроні...
Знову, знов як стій:
на заплаканій долоні
перстень золотий.
А над ним обличчя любе,
в ньому біль і гнів...
І шепочуть мертві губи:
«Ти його убив...»
I
Над селом — туман і зорі,
У сельбуді — сміх...
І огні у милім зорі
од очей моїх.
|
|
|
