Не любить серце, не бачачи краси. Що вподобав, на те й перетворився. Не за обличчям судіть, а за серцем. Кожен є той, чиє серце в нім: вовче серце — справдешній вовк, хоч обличчя людське; серце боброве — бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове — вепр, хоч подоба бобра. Чи може людина, сліпа у себе вдома, стати зрячою на базарі? Пізнаєш істину — ввійде тоді в кров твою сонце. Хіба може говорити про біле той, котрому невідоме, що таке чорне? Світло відслонює нам те, про що ми в темряві лише здогадувалися. Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце. І ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке те зло, а що добро. А не взнавши того в себе, як можна взнати й вигнати у інших. На новий путівець шукай нові ноги. Що з того, коли листок зовні зелений, та корінь позбавлений життєвого соку. Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий? Як послухаєш і втримаєш поза собою, що писане на папері, коли зневажаєш те, що гримить усередині твого дому? В усякому разі будьмо незлобиві! Звичайно, з нового поняття у голові мандрівника повинно виникати бажання іншого шляху для нього і відмінного від першого простування. Не називай солодким те, що породжує гіркоту. Вірю, що більше єлею має в своїй гладкості улесник, ніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота... Але згадай приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема». Не роби благим зла, а плоті — Богом. Одна істина солодка і стара, все інше — сіно та гриб. Вода без риби, повітря без пташок, час без людей бути не можуть. Не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові. Тінь яблуні не заважає. Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її. Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва — відчини лише вхід у душу свою. Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага. Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня? Не розум від книг, а книги від розуму створилися. Скільки ми накидали в наш шлунок священних слів! Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість. Коли хто мандрує по планетах, блукає весь вік по історіях, чи може взнати, що діється у серці? Сіється гниле — виростає запашне, сіється жорстке — виростає ніжне, сіється гірке — виростає солодке, сіється нісенітниця та дурість — вирастає премудре й прозірливе. Перш за все батька й матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якій ти стільки зобов'язаний. Люблю джерело і початок — вічні струмені, що течуть від випарів серця свого. Ріки стікають, потоки висихають, струмки зникають, тільки джерело вічно дихає випаруваннями, оживляє і прохолоджує. Одне джерело люблю. Хто швидко приліпляється до нової думки, той швидко від неї і відпадає. Що швидко запалюється, те раптово й гасне. Чи може щось ширше розлитися, як думки. |