Григорій Сковорода

Афоризми

Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращі мого тіла.

Не кожен горіх із ядром, і не кожна стеблина із зерном.

Не уподібнюйся кроту, що в землю закопався. Як тільки ненароком прориється на повітря — ох яке воно йому противне!

Світло бачиться тоді, коли світло в очах є.

Той розуміє юність, хто розуміє старість.

Нова людина має і мову нову.

Яка користь бачити, не маючи смаку!

Не кінець те, після чого ще щось має бути. Після справжнього кінця нічого бути не може.

У низьких та похмурих зовнішностях, як у ветхій одежі, часом ховається премудрість, якої не знало людське серце, і то така, що її жодна коштовність недостойна.

Бачити гаманця і не знати, що в ньому, — це значить, бачивши, не бачити. Очевидно, треба скрізь дивитися подвійно: одне брати в душу, а друге у розум.

І мудрий часто спотикається.

Чи є щось необхідніше людині, як дихати. І на те повсюди є повітря... О глибина премудрої благоти, що сотворила потрібне неважким, а важке непотрібним.

Одна слава — тінь, другу приймають Божі діти в Авраамовій пристані. Суєтна слава, потяг до набутків, отруйна пристрасть — це і є пекельні лихоманки і дочки-єхидниці на опалення нечестивого серця. Але істинна слава, шукання істинного набутку, свята пристрасть — це наречені високого духу, які осолоджують у своїх обіймах чисту душу.

Серце, запалене пристрастю до золота, яке любить мудрувати про самі лише гаманці, мішки, валізи,— це верблюд, що любить пити каламутну воду і який за в'юками не може пролізти через тісні двері в країну вічності.

Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.

Лілея не знає фабрик — вона і без них красна.

До яких пороків призводять здоров'я з багатством? Цілі республіки через те пропали. Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Щастя нещасливим не робить. Чи не бачиш і тепер, скількох багатство, як павідь світового потопу, пожерло, а душі їхні від надмірних затій, як млинове каміння, самі себе з'їдаючи, без зерна крутяться.

Бути щасливим — це значить пізнати, знайти самого себе.

Збери перед собою живописців та архітекторів і пізнаєш, що живописна істина мало де існує, а найбільшу юрбу їхню посіло невігластво і немистецтво.

Без бажання все важке, навіть найлегше.

Землеробство вдесятеро ліпше всіх кручених наук, тому що воно для всіх найпотрібніше.

Що там веселощі й солодощі, коли нема світла? Що там мир, коли нема життя і веселощів!

Як полум'я і ріка, так думка повністю не відпочиває. Вогонь гасне, ріка спиняється, а безтілесна і безстихійна думка рух свій припинити (чи в тілі вона, чи поза тілом) не може ані на мить і продовжує своє стрімке літання через необмежені вічності.

Думки, наче повітря; його годі побачити, але воно твердіше землі і сильніше води: ламає дерева, руйнує будівлі, жене хвилі й кораблі, їсть залізо і камінь, гасить і роздуває полум'я. Так і думки сердечні — начебто немає їх, але від цієї іскри пожежа, хвилювання і руїна, від цього зерна залежить ціле дерево нашого життя. Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.

Фарби на картині кожен бачить, але щоб побачити малюнок і живопис, потрібне друге око. Хто ж його не має, той сліпий у живописі. Гру музичного інструменту кожне вухо чує, але щоб відчути смак схованої у грі гармонії, треба мати вухо таємного розуміння, а хто позбавлений того, цей німий у музиці.

Бути пророком чи філософом — це прозріти над пустелю, над стихійне бродіння щось нове, котре не старіє, дивне і вічне, і вістити про те.

Не тіло, а душа є людиною.

Глупість тисячі нерозумних живописців не може примусити нас зневажати живописне мистецтво, а научає, що ця наука многотрудна, і тільки дехто з величезної кількості любителів її осягає.

Серце тоді насичується, коли освічується.

З лиця людину можна примітити, а не з підошви.

Зовсім мертва душа людська, позбавлена природного свого діла, вона подібна каламутній та смердючій воді, в тісноті уміщеній.