Лізингові операції банків

Реферат

Лізингові операції традиційно поділяються за такими критеріями:

1. з урахуванням особливостей організації відносин: прямий лізинг (власник майна сам виступає лізингодавцем) та непрямий лізинг (передача в оренду майна здійснюється через третю особу);

2. за методом кредитування: строковий лізинг (здійснюється одноразова оренда), поновлюваний лізинг (угода лізингу поновлюється після закінчення першого строку угоди);

3. за правом власності на орендоване майно після закінчення строку угоди: оперативний лізинг (лізингодавець передає лізингоодержувачу у платне користування майно, шо належить лізингодавцеві, на строк не більше строку його повної амортизації, з обов’язковим поверненням лізингодавцю. При цьому право власності на передане в лізинг майно залишається у лізингодавця протягом усього строку лізингу) та фінансовий лізинг (лізингодавець купує майно на замовлення лізингоодержувачу з подальшою передачею його у платне користування лізингоодержувачу на строк не менше строку його повної амортизації. Після закінчення строку фінансового лізингу право власності на об’єкт лізингу переходить до лізингоодержувача за умови виконання всіх умов договору лізингу).

У міжнародній практиці розповсюджений зворотний лізинг. Це система взаємопов’язаних угод, при яких фірма-власник землі, будівель або обладнання продає цю власність фінансовому інституту з одночасним оформленням довгострокової оренди своєї власності на умовах фінансового лізингу.

Лізингова операція передбачає укладення відповідної угоди. Договір лізингу укладається у формі двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем або багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, постачальника (інших учасників).

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

У договорі лізингу обов’язково зазначаються: вид лізингу; найменування сторін; об’єкт лізингу; строк, на який укладається договір; вартість основних засобів за домовленістю сторін; розмір та порядок сплати лізингових платежів; умови повернення об’єкта лізингу; умови страхування об’єкта лізингу; порядок використання амортизаційних відрахувань; відповідальність сторін.

Строки лізингу визначаються за домовленістю сторін відповідно до виду лізингу та чинного законодавства. Відповідно передача об’єкта лізингу лізингодавцем лізингоодержувачу здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу.

Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця, тобто лізингове обладнання виступає заставним забезпеченням угоди.

Плата за користування об’єктом лізингу вноситься лізингоодержувачем у вигляді лізингових платежів. Лізингові платежі включають:

• суму, що відшкодовує повну вартість лізингового майна;

• суму, шо сплачується лізингодавцю як відсоток за наданий кредит для придбання майна за договором лізингу;

• комісійну винагороду лізингодавцю;

• суму страхових платежів за договором страхування об’єкта лізингу;

• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження об’єкта лізингу після передачі лізингоодержувачу покладається на лізингоодержувача, якшо інше не передбачено договором лізингу.

Усі види громадської відповідальності, які можуть виникнути у зв’язку з використанням орендованого майна, а також витрати на поточний і капітальний ремонт орендованого майна несе орендар.

Користувач повинен застрахувати одержане майно на повну суму лізингової угоди. У разі, якщо страхувальником майна, що надається в лізинг, виступає банк (лізингодавець), то лізингоодержувач повинен компенсувати всі витрати лізингодавця зі страхування майна.

Амортизаційні відрахування на надане в лізинг майно обчислюються згідно з чинним законодавством України, а бухгалтерський облік та звітність за лізинговими операціями ведуться згідно з П(С)БО 14.

Привабливість лізингу для клієнта обумовлена тим, що для його здійснення не потрібна одноразова мобілізація фінансових ресурсів у розмірі повної вартості придбаного активу. Це особливо важливо, коли інвестиційні потреби фірми, які пов’язані з використанням складної дорогої техніки чи техніки з високим ризиком морального зносу, перевищують на даний момент її фінансові можливості.

Усе це свідчить про те, що в операцій купівлі обладнання є серйозна альтернатива — лізинг. В інвестиційному рішенні «оренда — купівля» вибір переваг передбачає наявність певного алгоритму. Як початкову умову для порівняння доцільно прийняти не просто придбання активу, а придбання за рахунок банківського кредиту. Справедливість цього посилання очевидна: якщо фірма володіє вільними фінансовими ресурсами для прямого придбання активу, то залучення додаткового капіталу — фінансовий нонсенс. Інша справа, коли для прямого придбання фінансових ресурсів у фірми немає. Саме в цьому випадку перед фірмою виникає проблема вибору: чи лізинг, чи придбання із залученням кредиту.

Алгоритм вибору переваг у задачі «оренда — купівля» передбачає такі кроки:

• визначення фінансових параметрів лізингу активу;

• визначення адекватних першому кроку фінансових параметрів операції придбання цього ж активу за рахунок банківського кредиту;

• вибір логічно прийнятної моделі порівняння кінцевих параметрів двох способів придбання активу;

• визначення переважного варіанта придбання активу.

Як фінансові параметри придбання активу в лізинг прийнято використовувати спеціальні фінансові параметри в стандартній моделі грошового потоку від придбання активу.

Головні фінансові параметри лізингу, згідно з якими здійснюється коригування стандартної моделі грошового потоку:

• втрачена інвестиційна податкова пільга;

• перший лізинговий платіж здійснюється, як правило, відразу після підписання контракту, тобто в нульовий рік;

• фірма отримує реальну вигоду від ефекту «податкового щита» за лізинговими платежами, оскільки з визначення лізингу ці платежі включаються до собівартості продукції лізингоодержувача;

• на актив, що надходить за лізингом, фірма не нараховує знос, оскільки сам актив не відображається на балансі лізингоодержувача.

З цієї причини фірма несе втрачену вигоду від ефекту податкового щита з амортизації.

Зміст другого кроку алгоритму, що розглядається, значно складніший. Задача спрощується, якщо прийняти до уваги такі пояснення.

Забезпечити адекватність параметрів, що порівнюються, можна лише при незмінній структурі капіталу фірми. Але в цьому випадку справедливим є припущення, що сума лізингових платежів заміщує відповідну суму боргу фірми. Це означає, що задача «оренда — придбання» в кінцевому підсумку зводиться до з’ясування: в якій мірі лізинг замінює борг у кожний момент часу. Але подібна постановка питання потребує прояснення сутності боргу, що заміщується, а точніше — еквівалентної позики. Еквівалентна позика — це сума боргу, що відповідає лізинговій заборгованості в кожний момент часу і призводить до таких же змін у грошовому потоці, як і у випадку одержання активу в лізинг.