Лізингові операції банків

Реферат

Визначення адекватних першому кроку алгоритму фінансових параметрів операції купівлі того ж активу за рахунок банківського кредиту зводиться до визначення параметрів грошового потоку від еквівалентної позики. Необхідні параметри — це параметри грошового потоку, що утворюються оплатою суми основного боргу еквівалентної позики і оплатою відсотків за користування цією позикою з урахуванням ефекту «податкового щита» за відсотками.

Досить важливим моментом при встановленні адекватності параметрів удвох варіантах придбання активу є вибір ставки дисконтування грошових потоків, яка повинна бути однією і дорівнювати ставці позикового процента на даний момент часу. Це випливає з принципу заміщення боргу лізингом. Якщо ж рівні ризику при обслуговуванні еквівалентної позики і лізингових платежів різні, то порівняння варіантів є практично неможливим.

Як моделі для порівняння двох варіантів можна застосовувати будь-які відомі нам методи оцінки ефективності інвестиційних рішень, які не дають суттєвої різниці в кінцевих результатах. Використовувані методи повинні мати близький за внутрішнім змістом економічний сенс.

У практиці вирішення задачі «оренда — придбання» часто використовують три методи порівняння:

• метод чистої теперішньої вартості;

• порівняння за скоригованою теперішньою вартістю лізингу;

• метод чистої теперішньої вартості за скоригованою ставкою дисконтування.

Перша модель є найбільш поширеною.

Друга модель базується на процедурі заміщення чистої теперішньої вартості лізингу чистою теперішньою вартістю еквівалентного боргу. Результат заміщення дорівнює або досить близький за значенням до результату порівняння дисконтованих вартостей грошових потоків за першою моделлю.

Основу третьої моделі складає твердження, що для кожного із двох варіантів придбання активу, які порівнюються, існує певна скоригована ставка дисконтування, для якої чиста поточна вартість варіанта за цією скоригованою ставкою дисконтування дорівнює сумі чистої поточної вартості варіанта за доступною вартістю капіталу і поточною вартістю побічного ефекту, викликаного здійсненням цього варіанта. Формально це виражається відомою формулою Модільяні — Міллера:

де Rc — скоригована ставка дисконтування;

R — доступна вартість капіталу;

Т — ставка податку на прибуток;

L — вклад проекту у можливість залучення фірмою позикових коштів.

У контексті задачі «оренда — придбання» значення змінної L визначається розміром заміщення боргу сумою лізингових платежів, тобто L=1. Як доступну вартість капіталу справедливо прийняти ставку позикового процента.

Незалежно від відмінностей у розрахунках при вирішенні задачі «оренда — придбання», при виборі кінцевого варіанта придбання активу необхідно додержуватися максимальної обережності, оскільки:

• придбання, очевидно, буде на користь лізингу;

• практика свідчить, що купівля обладнання за допомогою кредиту передбачає отримання в банку не 100 % заявленої суми, а не більше 80-85 %, оскільки часто вимагається компенсаційна сума. Ця обставина може зіграти вирішальну роль при виборі варіанта фінансування придбання активу на користь лізингу.

На вибір кінцевого варіанта придбання активу може впливати ряд факторів: наявність особливого податкового режиму для лізингу, особливі умови лізингового контракту тощо. Тільки повний аналіз впливу всіх можливих факторів дає прийнятні результати вибору в задачі «оренди — придбання».

Лізинг, що виходить за національні межі, тобто коли один із учасників угоди є нерезидентом у даній країні, отримав назву міжнародного, який, у свою чергу, поділяється на імпортний і експортний. Основна причина, що призвела до виходу лізингу на міжнародну арену в 70-ті роки, — це загальне прагнення провідних країн створити умови стимулювання експорту та інвестицій з боку промислових компаній.

Різновидом лізингу, що застосовується в міжнародній сфері, стали угоди «дабл діп». Їх зміст полягає в комбінації податкових пільг у двох і більше країнах. Наприклад, у 80-х роках придбання ряду літаків кредитувалось через «дабл діп» між США та Англією. Зиск від податкових пільг в Англії більше, якщо орендодавець має право власності, а в США — якщо орендодавець має тільки право володіння. Лізингова компанія в Англії купує літак, віддає його в оренду американській лізинговій компанії, а та, в свою чергу, — місцевим авіакомпаніям. Такого роду угоди можуть здійснюватись між різними країнами. Так, у 80-х роках «Pan American» фінансував свої нові аеробуси за угодами «дабл діп» між Францією і США.

Так як лізинговій компанії часто не вистачає власних коштів для здійснення лізингових операцій, вона може залучати позики. Така операція отримала назву лізингу з додатковим залученням коштів. Підраховано, що більше 85% всіх угод за лізингом є лізингом із залученням коштів. Орендодавець бере довгострокову позику у одного або декількох кредиторів на суму до 80% вартості активів, що надаються в оренду (без права регресу на орендаря), причому орендні платежі і обладнання служать забезпеченням позики.

Часто лізинг здійснюється не прямо, а через посередника.

Основний орендодавець отримує переважне право на отримання орендних платежів. У договорі, як правило, обумовлюється, що у випадку банкрутства третьої ланки, орендна плата буде надходити основному орендодавцю. Подібні угоди отримали назву сублізингу.

Згаданий вже нами зворотний лізинг (lease-back) використовується в тих випадках, коли у підприємства є обладнання, але не вистачає коштів для виробничої діяльності. Тоді воно продає це обладнання лізинговій компанії, а остання здає його в лізинг тому самому підприємству. У підприємства відбувається тимчасове вивільнення грошових коштів.

Таку угоду використовують і тоді, коли у підприємства низький рівень доходів, і, відповідно, воно не може повністю скористатися пільгами з прискореної амортизації і оподаткування прибутку. Воно здійснює угоду, а лізингова компанія отримує податкові пільги. У відповідь вона знижує ставку орендної плати.

Останнього часу отримала поширення практика укладання угод між виробниками обладнання і лізинговими компаніями. У відповідності до цих угод виробник від особи лізингової компанії пропонує клієнтам фінансування своєї продукції за допомогою лізингу. Таким чином, лізингова компанія використовує торгову мережу постачальника, а постачальник розширює межі збуту своєї продукції. Ці угоди, що отримали назву «допомога в продажу» (sales-aid), застосовуються, як правило, для обладнання низької вартості — від 5 до 20 тис. дол.

При постійному і тісному співробітництві підприємств із лізинговими компаніями можливе укладання угод з надання лізингової лінії (lease-line). Ці угоди аналогічні банківським кредитним лініям і дозволяють орендарю брати додаткове обладнання в лізинг без укладання кожен раз нового контракту.