Живлення бджіл

Реферат

Протеїнове живлення. Протеїн — група речовин (білки й аміди), що містять азот і забезпечують обмінні процеси живих організмів, в тому числі й медоносних бджіл. Під дією ферменту протеази в середній кишці білки розщеплюються до амінокислот, а потім до простіших сполук — аміногруп. Завдяки біохімічним реакціям через аміногрупи здійснюється перетворення одних амінокислот в інші. Чим різноманітніший амінокислотний склад протеїнового корму, тим повноціннішим є живлення організму.

Основне джерело протеїну для бджіл — квітковий пилок, де вміст його залежно від виду рослин перебуває в межах 16—42 %. У меду його в середньому 0,5 %.

Прості речовини, що утворюються при перетравленні пилку, всмоктуються клітинами епітелію середньої кишки, а потім гемолімфою розносяться до різних органів. У бджоли амінокислоти задовольняють потребу власного організму, а також через спеціальні залози у вигляді молочка витрачаються для годівлі розплоду (личинок) і матки.

Білковий корм значно впливає на окремі функції особин та житєдіяльність і продуктивність бджолиної сім'ї.

Так, у молодих бджіл у результаті посиленого споживання перги протягом перших днів життя значно збільшується запас білка в тілі, стають розвиненими підглоткові залози та інші органи, чим забезпечується здатність виконувати різні роботи залежно від віку та умов життя. Бджоли старшого віку витрачають протеїн для поновлення тканин новими клітинами, обмінних процесів та вироблення різних ферментів. Резерв амінокислот створюється переважно в жировому тілі. Особливо збільшується він у бджіл, що виводяться наприкінці літа й готуються до зимівлі. Вирощені на бідних запасах перги і виснажені восени (наприклад, переробкою сиропу, кліщовою хворобою) бджоли стають фізіологічно неповноцінними й живуть недовго.

Вигодування розплоду потребує найбільшої кількості білкового корму. На вирощування 1 кг бджіл (близько 10 тис. особин) сім'я витрачає до 1,5 кг перги. А тому в період, коли матка відкладає щодоби по 2 тис. яєць, бджоли приносять 300 г обніжжя. За кожні 10 днів інтенсивного росту сім'я спорожняє три рамки перги, тобто близько 3 кг. Частина її витрачається на приготування кашки личинкам старшого віку, а решту бджоли споживають для виділення молочка. При зменшенні запасів перги у вулику інтенсивність яйцекладки послаблюється. В умовах білкового голоду виховання розплоду припиняється, бджоли викидають личинок з комірок. Резерву поживних речовин у їх тілі для вироблення молочка вистачає ненадовго.

Під час медозбору внутрішньовуликові та льотні бджоли посилено виділяють фермент інвертазу для розщеплення сахарози на прості цукри. Ферментативна активність пов'язана з функцією підглоткових залоз, що залежить від вмісту білка в кормі.

Виділення воску залозами можливе лише тоді, коли молоді бджоли добре підготувались до секреторної діяльності клітин, споживши в молодому віці достатню кількість перги. Хоча віск і не містить азоту, проте одержання його від сімей неможливе без протеїнового живлення.

Здатність відтворювати потомство матки і трутні проявляють при повноцінній годівлі. Матку бджоли постійно забезпечують молочком, яке містить всі необхідні амінокислоти й інші поживні речовини. У численних дослідах встановлено залежність яйцекладки матки і виведення розплоду від запасів перги у вулику або підгодівлі протеїновим кормом. До парування здатні трутні, вирощені в сім'ях із достатніми запасами перги.

Отже, для одержання великої кількості продукції та утримання повноцінних сімей необхідно дбати про постійне забезпечення їх білковим кормом. Протягом року вони споживають в середньому 30 кг перги.

Ліпідне живлення. Жири і жироподібні речовини надходять в організм личинок і дорослих особин з пилком та молочком. Під впливом ферменту ліпази в середній кишці вони розщеплюються до жирних кислот, потрібних для вироблення залозами молочка, воску, відкладення резерву енергетичного матеріалу та забезпечення інших фізіологічних і біохімічних процесів у клітинах.

Оскільки бджоли збирають пилок з різних видів рослин, склад ліпідів надто різноманітний. За даними багатьох дослідників, вміст жирів і жироподібних речовин у пилку змінюється від 1,5 до 19,5 %. Розміщення пасік на угіддях, де цвітуть рослини, забезпечує бджіл пергою, яка задовольняє їх потребу в жирах.

Мінеральне живлення відіграє важливу роль в обмінних процесах. Мінеральні елементи надходять в організм з нектаром (медом), пилком і водою. У квітковому меду мінеральних солей міститься в середньому 0,17 %, падевому — 1, пилку — 2—4%. Мед, вироблений з цукрового сиропу, за мінеральним складом значно бідніший. У ньому не вистачає 17 мікроелементів з 30, що надходять з нектаром. Відсутність їх у кормі призводить до різних порушень в обміні речовин, послаблення дії гормонів, вітамінів.

Вода. Поряд з поживними речовинами вода необхідна для живлення організму дорослих бджіл і розплоду (личинок) і, крім того, для регулювання температури й вологості гнізда. При випаровуванні маленьких краплин з поверхні стільників знижується температура повітря і навіть під час спеки не перевищує норму (35 °С). Це важливе пристосування бджіл для створення необхідних умов середовища влітку.

Потреба у воді задовольняється принесенням її у зобику з напувалок на пасіці, водоймищ, річок, надходженням з рідким нектаром, поглинанням з повітря відкритим у комірках медом. Кількість її на добу різна, але найбільше витрачають сильні сім'ї при високій температурі, під час закривання вуликів для запобігання відвідуванню бджолами оброблених хімічними засобами рослин. В ізольовані сім'ї воду треба обов'язково наливати в годівниці або подавати за допомогою нескладних пристосувань. Бджоли активно носять воду весною, коли у вуликах багато розплоду, а нектару немає. Її використовують разом з медом і пергою для приготування кашки личинкам.

Найкраща для бджіл за мінеральним складом джерельна вода, а м'яку, наприклад дощову, необхідно підсолювати (5 г солі на 1 л). Напувалки з водою бджоли охоче відвідують в захищених від вітру і прогрітих сонцем місцях.