Породи бджіл

Реферат

Сіра гірська кавказька. Зона природного поширення — гірські і високогірні райони Північного Кавказу і Закавказзя. Бджоли цієї породи поширені в нашій країні та за кордоном. Вони винятково миролюбні і мають найдовший хоботок серед бджіл всіх порід світу. Довжина хоботка 6,6—7,2 мм, ширина третього тергіта 4,7 мм, маса одноденних робочих бджіл 75—90 мг, маса неплідної матки понад 180, плідної 200 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матки відкладають 1100—1500 яєць за добу. Робочі бджоли цієї породи краще пристосовані до збирання нектару з квіток червоної конюшини та її запилення. Характерною особливістю їх є більш ранній виліт з вулика вранці і більш пізнє повернення увечері. В теплу погоду вони можуть навіть ночувати на квітах. Найбільш вираженою господарсько корисною ознакою кавказьких бджіл є надзвичайно енергійна здатність до відшукування нових джерел корму, кращого використання підтримуючого медозбору з різнотрав'я, широка флороміграція. Це пояснюється тим, що принесений нектар вони складають безпосередньо навколо розплоду та між ним. Таким чином бджоли обмежують відкладання яєць маткою, що зумовлює зменшення розплоду і збільшення меду в гнізді. Тому в умовах слабкого медозбору сім'ї цих бджіл дають найбільше меду. Проте при сильному медозборі кавказькі бджоли за продуктивністю поступаються перед іншими породами. Вони малорійливі. У ройовий стан приходить до 5 % сімей пасіки. При цьому закладають невелику кількість маточників (5—20), що практично не впливає на темп медозбору, будування стільників і вигодовування розплоду. Бджолині сім'ї легко переходять з ройового стану в робочий уже при медозборі 0,4—0,5 кг за день.

Недоліком в умовах України є те, що бджолині сім'ї кавказької породи весною та восени повільно нарощуються і гірше зимують, ніж українські степові, карпатські та поліські. Однією з причин поганої зимівлі є ураження нозематозом і падевим токсикозом. В чистоті зберігаються в Грузії, Вірменії, Азербайджані, а також в окремих районах Ставропольського і Краснодарського країв Росії. Основну селекційну роботу ведуть Грузинська науково-дослідна станція бджільництва і Науково-дослідний інститут бджільництва. Медова продуктивність змінюється від 4 кг у Азербайджані до 58 кг у Башкирії. Середній вихід меду від бджолиної сім'ї становить 29 кг.

Бджіл сірої гірської кавказької породи широко використовують для промислового схрещування з іншими породами в районах з порівняно бідним і помірним медозбором.

Жовта кавказька порода сформувалась в низинних районах Грузії, Вірменії та Азербайджану. Бджоли цієї породи поширені на Північному Кавказі. Хоботок у них дещо коротший (6,5—6,9 мм), ніж у сірих гірських кавказьких бджіл. У забарвленні тергітів переважає жовтий колір. Під час інтенсивного розвитку бджолиних сімей матки відкладають 1100—1700 яєць за добу. За іншими морфологічними ознаками вони не відрізняються від сірих гірських кавказьких бджіл.

Добре пристосовані до умов жаркого сухого клімату. Під час спеки не вентилюють гніздо, а нерухомо сидять на стільниках. Взимку потребують частих обльотів. Помірно рійливі, за винятком окремих популяцій, миролюбні, схильні до крадіжок. Печатка меду «мокра».

Чистопородним розведенням і селекцією жовтих кавказьких бджіл займаються на Вірменській дослідній станції бджільництва, а також в бджолорозплідниках Закавказзя.

Карпатська порода сформувалась в Карпатах, має сіре забарвлення тіла. Довжина хоботка робочих бджіл 6,3—6,7 мм, ширина третього тергіта 4,8 мм, маса одноденних робочих бджіл 110 мг, маса неплідної матки до 185 мг, плідної — 205 мг. У період інтенсивного розвитку бджолиних сімей матка відкладає 1200—1800 яєць за добу. Сім'ї карпатських бджіл малорійливі: як правило, роїться не більше 4 % бджолиних сімей. У тих сім'ях, які рояться, буває 8—30 маточників. Цей стан можна загальмувати протиройовими заходами. Карпатські бджоли мають схильність до тихої зміни маток, при цьому часто стара матка мирно живе з молодою 5—6 тижнів.

Ці бджоли економно витрачають зимові кормові запаси. Вони найспокійніші. Протягом майже всього сезону бджолині сім'ї можна оглядати без лицевої сітки і димаря. Після відбору матки із сім'ї льотна активність бджіл не послаблюється, в результаті чого медозбір майже не знижується при формуванні пакетів. Печатка меду переважно «суха». За зимостійкістю не поступаються перед середньоросійськими.

Згідно з планом породного районування карпатську породу бджіл розводять у багатьох областях нашої країни. В чистоті вона зберігається в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській і Львівській областях. Основні репродуктори чистопородного матеріалу розміщені в Закарпатті і на Буковині. Масову репродукцію бджіл карпатської породи ведуть в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях України.

Медова продуктивність бджолиних сімей змінюється від 30 до 80 кг. За результатами виробничого випробування медова продуктивність карпатських бджіл на Україні становить в середньому 40,7 кг.

Українська степова порода сформувалась у зонах Лісостепу та Степу України. Дослідженнями останніх років установлено, що вона близькоспоріднена з карпатською. Довжина хоботка робочих бджіл 6,3—6,6 мм, ширина третього тергіта 4,9 мм, маса одноденних робочих бджіл 105 мг, маса неплідної матки понад 180 мг, плідної 200 мг. Матки відкладають 1100—1500 яєць і більше за добу. Бджоли миролюбні, зимостійкі, менш рійливі порівняно із середньоросійськими, добре прополісують гніздо, інтенсивно будують стільники і добре використовують сильний взяток, стійкі проти захворювань. Печатка меду переважно «суха».

Чистопородним розведенням українських бджіл займаються в Кіровоградській, Хмельницькій і Полтавській областях. Тут розміщені господарства-репродуктори маток і бджіл цієї породи. Медова продуктивність бджолиних сімей 30—80 кг.

План породного районування бджіл. Вперше в нашій країні він був затверджений колишнім Міністерством сільського господарства СРСР у 1979 р. Складанню цього плану передувало випробування вітчизняних і завезених порід бджіл та їх помісей у різних кліматичних і медозбірних умовах в 60—70-ті роки XX ст. На Україні районували чотири породи бджіл: українську степову (місцеву), карпатську, сіру гірську кавказьку і середньоросійську (поліську). Недоліком цього плану було розведення трьох, рідше чотирьох порід бджіл у одній області. І лише в Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях передбачалось розведення тільки карпатських, а в Кіровоградській — українських степових бджіл. Розведення декількох порід бджіл в одних і тих же районах призвело до виникнення безсистемних помісей та зниження продуктивності бджолосімей. Тому роботи по породному районуваню бджіл проводились і у 80-ті роки. На їх основі у 1988 р. було прийнято новий план, згідно з яким на Україні розширені зони чистопородного розведення карпатських і українських степових бджіл. У більшості областей районовані місцеві і карпатські бджоли (лише у Вінницькій області — і сірі кавказькі). Впорядкування плану породного районування бджіл на Україні дасть змогу розводити їх по зонах, що історично склалися і є найсприятливішими по розвитку, продуктивності й зимостійкості. Крім того, це відкриває більше можливостей експорту пакетних сімей в райони Росії, які багаті медоносними ресурсами, але мають низьку насиченість бджолами.