Породи бджіл

Реферат

В зв'язку з затвердженням плану породного районування бджолорозпліднииькі господарства країни виводять маток визначеної породи і розсилають їх тільки в області, де ці породи районовані. Це запобігає безконтрольному потраплянню маток у зони, де ці бджоли малоефективні або можуть завдавати шкоди через слабку зимостійкість.

Збереження аборигенних порід бджіл. Бджоли тривалий період піддавались природному відбору, тому найбільш пристосовані до тих умов, у яких склались, і являють велику цінність для селекційної роботи. Нині охорона аборигенних порід бджіл на Україні є першочерговим завданням. Протягом останніх десятиріч завозили різні породи бджіл з-за кордону для випробування з метою дальшого їх використання. Це обґрунтовували тим, що в результаті інтенсивної діяльності людини в сільському господарстві відбулись різкі зміни медозбірних (вирубування лісів, розорювання степів і лук, поява великих площ сіяних медоносів) і кліматичних умов. Вважали, що місцеві бджоли за короткий проміжок часу не змогли достатньою мірою пристосуватись до них і стали менш продуктивними.

Випробування завезених в Україну бджіл показало, що сірі гірські кавказькі бджоли та їх помісі першого покоління з місцевими дещо продуктивніші, ніж аборигенні. Це стало основою для масового завезення цієї породи в усі зони і викликало дальше поглиблення метизації українських, карпатських та поліських бджіл кавказькими. У період (60-і роки XX ст.) планового випробування різних порід бджіл з метою їх районування постала проблема виділення чистопородних місцевих бджіл для порівняння з завезеними, оскільки проявились негативні наслідки масового завезення бджіл з південних районів Росії у післявоєнні роки з метою відновлення бджільництва. Поширенню кавказьких бджіл на Україну також сприяли: відсутність відселекціонованих місцевих бджіл і масової репродукції їх маток; використання при породному випробуванні місцевого матеріалу, що був умовно місцевим і являв собою помісі бджіл невідомого походження, які не спроможні проявити високу життєздатність і продуктивність, а завезеного (сірі гірські кавказькі, крайнські, італійські) — відселекціонованого. Поза увагою залишалась і перспектива масової реалізації чистопородних місцевих бджіл за межі України з метою підвищення продуктивності галузі і збільшення виробництва меду. Все це вплинуло на результати випробування бджіл. За тимчасовою вигодою використання кавказьких бджіл (підвищена продуктивність у перші роки) лишились непоміченими їх слабка зимостійкість, підвищена захворюваність нозематозом, відставання по продуктивності при сильних медозборах.

Тому з другої половини 60-х років XX ст. велику увагу приділяють вивченню, збереженню і селекції аборигенних бджіл. Одержані результати висвітлені в плані породного районування бджіл.

Різноманітні природні і господарські умови нашої республіки і заселення багатьох її районів бджолами з давніх часів сприяли формуванню цінних порід бджіл: українських степових, карпатських і поліських.

Із цих порід найбільш зимостійкі, майже не піддаються захворюванням на нозематоз і падевий токсикоз, задовільно зимують на вересовому меду бджоли поліської породи. Зона їх поширення — поліські райони. Вивченням породи займались спеціалісти Української дослідної станції бджільництва.

Українські степові бджоли були поширені у степових і лісостепових районах і характеризувались медистістю, малою схильністю до роїння, зимостійкістю, красивою печаткою меду. Нині ці бджоли збереглись в чистоті лише на деяких пасіках. Кіровоградська область оголошена заповідною зоною по збереженню і покращанню цієї породи бджіл. Селекційну роботу ведуть Українська дослідна станція бджільництва і кафедра бджільництва Української сільськогосподарської академії. Репродукція маток українських бджіл — не більше 5 тис. в рік, що дуже мало для задоволення існуючого попиту.

Карпатські бджоли поєднують у собі цінні особливості сірих гірських кавказьких і середньоросійських. Зона природного поширення — Карпати і райони, що до них прилягають. Репродуктори чистопородного розведення знаходяться на Закарпатті та Буковині.

Поліпшення бджіл досягають чистопородним розведенням місцевих порід згідно з планом їх породного районування. Для заміни низькопродуктивних, невідомого походження бджіл на пасіці необхідно за 1—2 роки придбати і підсадити плідних маток бажаної породи в усі сім'ї або придбати декілька маток і організувати від них вивід на місці. Молодих маток спаровують з місцевими трутнями і одержують від них робочих бджіл-помісей і чистопородних трутнів, оскільки вони виводяться з незапліднених яєць. На наступний рік купують маток цієї ж породи, але не рідних з купленими у перший рік, виводять неплідних і підсаджують в усі сім'ї пасіки. Молодих маток спаровують з чистопородними трутнями, які повинні виводитись в усіх сім'ях.

Однак чистопородне розведення можливе лише тоді, коли пасіки ізольовані (5—10 км) одна від одної, або коли на сусідніх пасіках виконують аналогічні роботи по заміні маток старої на нову породу бджіл.

При чистопородному розведенні можна поліпшувати продуктивність сімей, використовуючи ефект гетерозису. При цьому схрещують різні лінії однієї породи і одержують бджіл міжлінійних гібридів, сім'ї яких продуктивніші на 20—25 %.