Запилення сільськогосподарських культур бджолами

Реферат

Пилок перехреснозапильних рослин переноситься водою, вітром і комахами (здебільшого бджолами).

Медоносні бджоли — основні запилювачі сільськогосподарських рослин. Багато комах запилюють квітки, проте найкращими запилювачами майже для всіх рослин є медоносні бджоли. Бджола відвідує за один виліт близько сотні або й більше квіток кращих медоносів і приносить на приймочку квітки суміш пилку одного ботанічного виду, але з багатьох рослин, що забезпечує властиве рослинам вибіркове запліднення. Здебільшого бджоли запилюють квітки, торкаючись їх приймочки своїм запиленим тілом.

На відміну від інших комах бджоли нагромаджують великі запаси їжі у формі меду та перги, для чого працюють цілий день. Сильна сім'я бджіл за день відвідує декілька десятків мільйонів квіток. Чим більше приваблюють їх квітки нектаром, тим енергійніша і триваліша робота, тим більше бджіл на квітках.

Бджоли зимують великими сім'ями, тому вони єдині запилювачі рослин, які зацвітають ранньою весною. Бджолині сім'ї легко розмножуються. Потрібну кількість їх можна підвозити до місця запилення і керувати льотно-запилювальною роботою. Медоносні бджоли здатні працювати у теплиці взимку, що є їх незамінною особливістю. Використовують їх також для одержання міжсортових гібридів.

Породи бджіл для запилення вибирають з урахуванням її здатності до запилення конкретних культур, внутрівидової мінливості, кількості робочих особин у сім'ї, стійкості проти захворювань, зимостійкості, плодючості, флороспеціалізації, підвищення урожайності від запилення та ін. Флороспеціалізацією називають здатність окремих порід бджіл збирати корми з певних видів рослин. Вона стійкіше проявляється у роки сильного нектаровпділення рослин. В умовах слабкого виділення нектару бджоли переключаються на більш медоносні квіти інших видів рослин, що називають флороміграцією бджіл. Ця особливість найбільш властива сірій гірській кавказькій породі, бджоли якої можуть нести на своєму тілі пилок з 34 видів рослин, тим часом як середньоросійські — з 21, українські — з 22 і італійські — з 23. Науковці встановили, що більшість (65—85 %) бджіл шести досліджуваних порід збирає корм біля пасіки у радіусі до 1,5 км. На віддаль 3 км відлітає лише 3,7 % бджіл. Інтенсивність відвідування бджолами сільськогосподарських культур різна. Наприклад, червону конюшину краще відвідують сірі гірські кавказькі бджоли. Вони краще розкривають квітки люцерни, а у відвідуванні липи і гречки поступаються перед середньоросійськими.

Новим планом породного районування бджіл передбачено утримання на Україні бджіл української степової, карпатської та середньоросійської порід, які здатні запилювати у різній мірі всі комахозапильні сільськогосподарські культури. Охорона та розмноження місцевих порід бджіл є важливим природоохоронним заходом.

Посиленню запилювальної роботи бджіл сприяє збільшення кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гнізді, висока плодючість матки, яка дає багато розплоду, дресирування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур.

Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплексу агротехнічних заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. Так, внесення у грунт добрив на Запорізькій сільськогосподарській станції збільшило кількість квіток люцерни на 43 %, а цукру в нектарі на 69 %.

На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умови. Так, Р. Б. Козін (1986), вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах (Ленінград — Ташкент), спостерігав її найвищий прояв на півдні. І. Єлагіним (1977) зареєстровано найінтенсивніше відвідування квіток бджолами при вмісті цукру в нектарі конюшини 50 %, буркуну — 39, еспарцету — 46, люцерни — 33%. Бджоли перестають брати нектар при цукристості нижче 4,2 % (після дощів) і вище 70 % (в засуху).

Рослини, які дають обмаль доступного нектару, бджоли відвідують погано. У таких випадках застосовують методи примусового поліпшення запилювальної роботи. Перед запиленням бджолині сім'ї зміцнюють молодими матками, просторим гніздом та збільшеною кількістю відкритого розплоду. Створюють штучну нестачу пилку відбором пергових рамок з гнізд, використанням пилковловлювачів. Потреба сім'ї у білковому кормі посилює збирання пилку і запилювальну роботу бджіл на квітках. На Башкирській дослідній станції такі прийоми підвищили збір пилку з конюшини майже в 4,5 раза, а урожайність насіння — від 2,6 до 4,7 ц/га. У дослідах В. П. Поліщука (1981) нестача пилку у гнізді бджолиної сім'ї, створена різними прийомами, збільшувала принесення його бджолами у 2—2,5 раза, а нестача у гнізді розплоду (Сташенко В. І., 1988), зменшила масу обніжжя у бджіл на 13—28%.

Методи дресирування бджіл вперше розроблені і застосовані у насінництві червоної конюшини (Губін О. Ф., 1958). Тепер їх є декілька.

Дресирування бджіл на запах здійснюють багаторазовим згодовуванням сиропу, ароматизованого квітками запилюваної культури. Корм виливають у годівниці, розташовані над гніздом у вулику так, щоб вхідна щілина розміщувалась впоперек усіх міжрамкових просторів гнізда. Одержавши корм у вулику, бджоли розшукують квітки такого ж запаху, знаходять їх і, збираючи нектар у квітці, запилюють її. В деяких областях впровадження цього заходу сприяло збільшенню розкриття квіток люцерни бджолами в 2,2 раза.