Запилення сільськогосподарських культур бджолами

Реферат

Дресирують бджіл на певну територію за допомогою годівниці з кормом, яку залишають у вулику або біля льотка, поки набереться у ній багато бджіл. Потім її переносять з бджолами на віддалену від пасіки запилювану ділянку. Бджоли повертаються у вулик, мобілізують свою сім'ю на відвідування годівниці. Коли в ній не стане корму, бджоли шукають його на сусідніх квітках, запилюючи їх, і розлітаються по полю. Цей метод дає кращі результати, коли до сиропу додають 1—2 краплі ефірної олії (анісової, м'ятної або іншої), яка створює сильний спрямовуючий запах. Сироп доливають у годівницю 2—3 дні, щоб привабити більше бджіл. Потім її забирають, продовжуючи щоденне дресирування на запах. Використовуючи у цьому методі різну ефірну олію, Е. І. Якушева (1988) одержала збільшення урожаю тепличних огірків на 6—17%.

Перспективним є формування груп бджолиних сімей, які краще працюють на люцерні. Цю роботу ведуть у інституті бджільництва, на Українській дослідній станції бджільництва і вже одержано позитивні результати.

Запилювальна робота бджіл послаблюється при наявності конкурентної флори, що слід враховувати у процесі розміщення культур сівозміни.

Дикі запилювачі, їх використання, зберігання та розмноження. Дикі комахи становлять 10—20 % серед запилювачів рослин. Це поодинокі бджоли, джмелі, квіткові мухи та інші комахи. За даними відомого ентомолога С. І. Малышева, у світі поодиноких бджіл понад 20 тис. видів, а на Україні не одна сотня. Вони різняться між собою розміром та кольором тіла, місцем гніздування, циклом розвитку.

Більшість з них гніздяться у землі, риючи нірки на ущільнених, теплих, вільних від рослин місцях. Одні види розселяються навколо, а інші утворюють колонії. З такими бджолами уже почали працювати у США, створюючи для них поблизу полів люцерни кращі умови гніздування — земляні довгі насипи, задерновані місця.

Є бджоли деревогніздні. Вони роблять нірки на 15—20 см у старій деревині.

Стеблові бджоли виточують гніздовий хід у м'якій деревині, серцевині стебел і гілок рослин.

Бджоли-каменщиці поширені на півдні, роблять нірки із землі, піску, склеюючи їх смолою та слиною.

Бджоли-жильці самі не роблять гнізд, а користуються відповідними за діаметром ходами дощовиків, порожнинами у землі, дереві, стеблах, роблять комірки із шматочків листя.

Більшість видів поодиноких бджіл зимують у стадії передлялечки. У сприятливих умовах наступного року відродження і парування дорослих бджіл здебільшого збігається з початком цвітіння рослин, на яких цей вид бджіл збирає корм. Після парування самка будує у зробленому нею або знайденому гнізді комірку, заповнює її на 3/4 сумішшю пилку та нектару, відкладає на неї яєчко і запечатує комірку. Поряд з нею будує другу комірку. Їх буває 6—12. Бджола закриває гніздо шматочками листя, землею і відлітає. Живе вона всього 1—1,5 міс. Так живуть і бджоли-листорізи.

Поодинокі бджоли в основному заготовляють корми (особливо для личинок), збираючи їх із певних видів рослин. Якщо самка поодинокої бджоли виду коллета, яка збирає корм на квітках вербових, відродиться рано, то будує гніздо і сидить на сережках верби, чекаючи її цвітіння.

У господарському відношенні найбільший інтерес являють собою бджоли-жильці, особливо листорізи. Приваблюють їх у спеціальні вулики, що мають багато штучно зроблених дерев'яних чи паперових порожнинок спеціального розміру і діаметра. Тут бджоли будують комірки, заповнюють їх сумішшю пилку з нектаром і відкладають яйця. Після цвітіння вулики забирають з поля, а восени розбирають кокони і зберігають їх узимку при температурі зимівника медоносних бджіл. Весною переносять у природні умови, або інкубатори, де підтримують температуру +34 °С. На початку цвітіння люцерни відроджених бджіл у спеціальних ящиках виносять у поле і розміщують їх біля вуликів.

В насінництві багаторічних трав, особливо люцерни, дотримуються спеціальних агрозаходів щодо збереження поодиноких бджіл. Насінні ділянки розміщують поблизу природніх місць гніздування диких комах-запилювачів. На великих площах посіву через 150—200 м підкошують смуги, щоб грунт краще прогрівався, або засівають їх злаковими травами. Тут ці бджоли селяться.

Перед цвітінням насінників скошують кормові трави в радіусі 400—500 м насінницького поля і не розміщують інші посіви, які могли б приваблювати цих бджіл. Використовують на насіння перший і другий укоси, щоб бджоли мали більший період живлення. Насінні ділянки в останній рік користування скошують до початку цвітіння, щоб відроджені бджоли перелетіли на молоді посіви насінників. З початком бутонізації припиняють хімічні обробки рослин. Добрі результати запилення рослин різними комахами, для яких створено мікрозаповідник, та медоносними бджолами одержали у господарствах Каховського району на Херсонщині. Урожай насіння люцерни тут збільшився до 2,1—3,7 ц/га.

Поки що немає надійної основи різкого збільшення кількості диких комах-запилювачів у найближчі роки, тому здійснюють запилення в основному медоносні бджоли.