Іоаникій Галятовський

Реферат

Всього І. Галятовський написав біля двадцяти великих і малих творів українською та польською мовами. Майже всі вони були надруковані за життя автора, а деякі перекладалися і на інші мови, зокрема на російську, румунську, та публікувалися в XIX ст. Окремі уривки з творів подано в різних хрестоматіях.

Насамперед Галятовський був проповідником. У 1659 р. виходить перше видання «Ключа разуменія». Через рік у тій же друкарні Києво-Печерської лаври виходять «Казаня, придании до книги Ключа разуменія названой». У 1663 р. львівський друкар Михайло Сльозка об'єднав ці видання і випустив окремою книгою без відома автора. І, нарешті, 1665 р. у Львові виходить третє прижиттєве видання, підготовлене до друку самим Галятовським з відповідними «поправками и придатками», яке і є найповнішим. Це третє видання складається з віршової присвяти львівському єпископові Желиборському, передмови до священиків, п'ятьох розділів (казаня на неділі, казаня на свята господські, проповіді на честь богородиці, проповідь на свята інших святих і похоронні казання), а також із згадуваної теоретичної частини «Наука, албо Способ зложення казаня», що, в свою чергу, складається з трьох невеликих підрозділів.

Зважаючи на зміст проповідей, широкого відображення життя тогочасного суспільства ми не знаходимо в них. Однак і твердити, що там, крім «голої київської схоласти», більше нічого немає, теж було б глибоко помилковим. Галятовський виступав проти чвар між слов'янами, не один раз засуджував жадобу козацької старшини до наживи і багатства. Він радив багатство експлуататорських класів розділити на три частини — для бідних, для монастирів, а третю частину залишити багатим. Проповідник апелював до совісті попів, до тих, «кто мает достаток злота, сребра, грошей, и инших скарбов», щоб вони роздавали убогим, на шпиталі і побудову монастирів та церков, викуповували з бусурманської неволі бранців. Суддів він картав за те, що вони судили не по совісті, брали хабарі, зловживали приятельськими стосунками, солдатів за те, що «людям кривду чинят, шарпают чужи добра и маетности пустошат» тощо. Гостpo висміював Галятовський п'яниць, недбайливих попів і всіляких грішників.

Як на свій час, цікаві думки висловив автор про різні явища природи, зокрема про походження грому, блискавки, землетрусів, хмар, вітру, про сонячні і місячні затемнення; подав багато відомостей про різних птахів, про квіти і каміння, про будову людського організму тощо. Характерно, що раціонально-наукові знання, щедро взяті проповідником з світової літератури, і реальні власні спостереження часто-густо перемішані з церковними забобонами, з переконанням віруючої людини. Ось один із таких прикладів: «Гды месяц сближится до солнца и под него подойдет, также станет между солнцем и землею, на той час солнце тмится, бо месяц, подошедши под солнце, не допущает променям солнечным землю освітити и для того на землі темности знайдутся. Месяц тмится, гды земля станет между солнцем и месяцем, бо от земли тень походит и месяц затемняет. Гды солнце или месяц затмится, презначают каране боже на свете, голод, войну, поветре, албо упадок якого панства, королевства».

Ще М. Ф. Сумцов зазначав, що мова Галятовського заслуговує на особливу увагу. Вона проста і зрозуміла, з багатьма елементами народної розмовної мови; трапляються не тільки окремі народні слова, а й цілі фрази та речення. Стиль нагадує в окремих місцях за своєю силою і простотою стиль полемічних послань І. Вишенського. «Якби в змісті «Ключа» було стільки народності, скільки в його мові, то це був би капітальний твір». І треба віддати належне: книга справді була надзвичайно популярною, вона справила помітний вплив на проповідницьку літературу.

За тодішньою теорією красномовства Галятовський написав велику книгу проповідей про різні чуда богородиці Марії під назвою «Небо новое», перше видання якої побачило світ у друкарні М. Сльозки 1665 р. Згодом «Небо новое» перевидавалося і перекладалося на російську та польську мови; крім того, у 1676 р. проповідник видає у Чернігові ще одну книгу «Скарбница потребная, или Чудеса пресвятой богородицы», про чуда єлецької ікони св. Марії; ця книга була ніби доповненням до «Неба нового».

У двадцяти восьми відділах книги вміщено 445 різних «чудес» богородиці під час її народження, перебування в церкві, народження Ісуса Христа, її «чуда» над хворими, померлими, єретиками тощо. Дослідники давно помітили, що матеріал для відтворення «чудес» св. Марії Галятовський брав з книжних, часто цілком апокрифічних джерел, переносячи на український грунт цікавий оповідний легендарний епос. Іноді з книжок Галятовського легендарні оповідання переходили в усну народну творчість, де також якоюсь мірою існував культ богородиці, а потім знову в книжки.

Цікаво й те, що, наприклад, оповідання про «чуда» єлецької ікони богоматері у «Скарбниці» переважно фольклорного походження і тому автор вплітає їх у розповідь без посилання на джерела на полях книг. «Взагалі треба сказати, — писав І. Я. Франко, — що XVII вік у нас був віком незвичайного розбудження віри в чудеса. В ту пору повстала маса церков із чудесними іконами, що появлялися чи то в старих церквах, чи то на деревах, чи над криницями або лісовими жерелами. В місцевостях, де була така ікона, швидко творилися численні оповідання про доконані нею чуда, а се стягало до тих ікон численних людей з ріжних сторін». Такі ж легенди про чуда були поширені в Росії, Білорусії та інших слов'янських країнах, що знайшло своє відбиття в писемних пам'ятках XVII ст.

Як і в «Ключі разуменія», Галятовський іноді звертається до місцевого історичного матеріалу про боротьбу з татаро-монгольськими загарбниками за часів галицького князя Данила, говорить про боротьбу з турками та польською шляхтою, про заснування різних міст і про спорудження церков та монастирів, про Запорізьку Січ, про українське козацтво тощо. Ось як він, наприклад, пише про походження назви містечка Завалова: «В Малой России, в повете галицком, есть место Завалов, названое от валов, давно высыпаных, которых есть три над тем местом на горе...». Є в обох книгах і низка демонологічних оповідань про потойбічне життя, якими цікавилися згодом І. Франко та В. Гнатюк. У 1686 р. письменник видає ще одну книгу про «чудеса» богородиці польською мовою «Sophia madrosc», спрямовану проти християнської релігійної течії аріанства, що заперечувала офіційне вчення церкви про єдину суть трійці.