Іоаникій Галятовський

Реферат

З полемічних творів Галятовського, написаних тодішньою книжною українською мовою, слід назвати такі, як «Месіа» (1669) і «Боги» (1686). Перший твір — досить великий трактат, спрямований проти поширення в ті часи расової, націоналістичної іудейської теорії про прихід нового месії, написаний у формі полеміки. Книга, напевно, мала успіх, бо в 1672 р. Галятовський перевидає її польською мовою, а в 1803 і 1887 pp. вона виходила у перекладі російською мовою. Другий твір, «Боги», порівняно з «Месією», — невеликий полемічний трактат, спрямований проти «богів поганських», що начебто ховаються в статуях колишніх язичницьких богів і обманюють християн своїми чудами. Твір цікавий передусім своїми демонологічними оповіданнями, хоч загальний зміст якогось важливого значення для літератури не має.

Добру половину своїх творів Галятовський написав польською мовою, яка тоді була другою мовою спілкування освічених людей на Україні, особливо в полеміці між православними та католиками. Ще 1663 р. Галятовський взяв участь у полеміці з польськими єзуїтами Пражмовським і Пекарським у присутності короля Яна Казиміра. Згодом він виклав хід цієї полеміки в трактаті «Rozmowa bialocerkiewska» (1671), з якого ми дізнаємося, що основним питанням полеміки була давня суперечка про зверхність папи римського. В цій суперечці Галятовський виявив себе гідним наслідувачем письменників-полемістів першої половини XVII ст. Грунтовні заперечення проти папства в «Розмові» викладені настільки коротко, просто і ясно взагалі, тямуще і загальнодоступно, що будь-який грамотний православний, який цікавився релігійними суперечками, міг нею скористатися і керуватися під час своїх зіткнень з уніатами і католиками.

Як уже говорилося, за пропозицією Л. Барановича Галятовський взяв участь у полеміці з єзуїтами Боймою, а також Ціховичем і дав їм гідну відповідь, написавши досить велику книгу «Stary kosciol» (1678). Цікаво, що спочатку свій «Старий костьол» Галятовський написав книжною українською мовою і просив у російського царя коштів на друкування книги. Але таких коштів він не одержав, тому і книгу надрукував польською мовою з присвятою не цареві, а Л. Барановичу. Основне питання і тут було про філіокве, тобто від кого походить дух святий. Автор використав значно більшу аргументацію, ніж Гізель і Баранович, тому єзуїти гостро виступили проти Галятовського, видавши кілька книжок. Проти єзуїтів, за прикладом «Нової міри» Барановича, Галятовський написав ще один трактат «Fundamenta», в якому твердив, що ніколи православна Русь не була у спілці з католицьким Римом, і намалював цілу історичну картину зносин Русі з Заходом.

У першій частині автор заперечує тридцять «фундаментів» вигаданої єзуїтами єдності двох церков, а в другій говорить про «штурми», якими католики чинять насильство над православ'ям і нав'язують унію. Тут ми маємо не схоластичні роздуми, а конкретні факти, конкретні імена, тому вороги просто замовчували твір. Дослідники одностайно схиляються до думки, що «Фундамента» є одним з кращих полемічних творів другої половини XVII ст.

Кілька творів польською мовою спрямував Галятовський проти турецького і татарського нашестя, яке було величезним національним лихом для українців. Неодноразові спустошливі набіги турків і татар у XVII ст. викликали не тільки страх, а й велике патріотичне піднесення народу, мобілізацію всіх духовних і фізичних сил для боротьби з бусурманами. Трактати Галятовського «Labedz» (1679) і «Alkoran» (1683) були, так би мовити, ідеологічною зброєю в боротьбі проти магометанства і приписів корану.

Полеміка в «Лебеді» ведеться між лебедем — втіленням християнства — і яструбом — втіленням хижого магометанства. Розділивши трактат на п'ять «лебединих пер», автор говорить, що перше лебедине перо вказує на причину довгого існування магометанської віри; друге з'ясовує причину прийняття магометанства багатьма зрадниками православного світу; третє розповідає, чому легко перемагають турки і татари, а також містить досить цікаві думки про можливість всенародного єднання поневолених турками народів для визволення з-під неволі; четверте і п'яте пера містять цілу низку так званих фортелів або сповідань про військову тактику і стратегію, зібраних з усієї попередньої світової історії. За твердженням дослідників, автор ставив перед собою завдання показати прийоми ведення успішних битв, що грунтуються на кмітливості, хитрості, винахідливості полководців, які б могли боронитися та перемагати не тільки магометан, а й будь-якого ворога. Дібрані героїчні сторінки з історії слов'янства взагалі і українського козацтва зокрема свідчать про беззаперечний патріотизм і військовий хист, здавалось би, далекого від світських справ архімандрита Єлецького монастиря Галятовського. Про те, що практична мета автора була досягнута, свідчать переклади «Лебедя» на російську мову, з яких один виконаний спеціально для Петра І, який продовжував боротьбу проти турецько-татарської агресії (азовські походи 1695—1696 pp.; російсько-турецька війна 1710—1711 pp.) і міг використати окремі поради Галятовського. Натомість «Алькоран», написаний у плані богословського заперечення основних догм магометанства, хоч був полемічно-публіцистичним твором, однак відіграв меншу роль, ніж «Лебідь».

Проти єретиків взагалі Галятовський видав досить велику книгу під назвою «Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym» (1681), а проти аріанства згаданий трактат «Sophia madrosc». В цих творах поряд з цікавими думками і фактами є багато наївного, фантастичного, а то й просто реакційного, зокрема повне нерозуміння вчення Лютера, Кальвіна, Гуса, різке засудження купальських свят, колядок тощо. Єретики, за Галятовським, набагато гірші за іудеїв та язичників, а тому він радить їх винищувати. Про Лютера і Кальвіна набагато більше й вірніше скаже М. Андрелла, який безпосередньо познайомився з їхнім вченням у богословських школах Братіслави та Відня. Разом з тим він, як і другий закарпатський проповідник Іван Вюсяник, зазнає благотворного впливу гомілетики східноукраїнських письменників Галятовського і Радивиловського.

Хоч твори Галятовського польською мовою написані в дещо схоластичному плані, однак вони є цікавою і поки що маловивченою сторінкою в історії українсько-польських літературних зв'язків. Взагалі ж творча спадщина письменника є важливим вкладом не тільки в українську, а й в східноєвропейську літературу XVII ст. Про це свідчила і популярність його оригінальних творів на Україні, в Білорусії, Росії, Молдавії, Румунії; про це свідчать і різні переклади їх на інші мови. Для трудящих західноукраїнських і закарпатських українських земель полемічно-публіцистичні трактати письменника досить довго були зброєю у боротьбі проти засилля католицької та уніатської церкви, збуджували патріотичні почуття і допомагали в боротьбі за визволення та возз'єднання України.