Михайло Андрелла

Реферат

Найталановитішим представником полемічно-публіцистичної прози другої половини XVII та початку XVIII ст. у найвіддаленішому куточку української землі — Закарпатті — був Михайло Андрелла, життя і творчість якого проходили в умовах жорстокого соціального і національного гніту народних мас іноземними загарбниками. Закарпатське українське населення протягом століть вело героїчну боротьбу проти німецько-угорських колонізаторів за своє існування, за елементарні права людини, за свободу і незалежність, за возз'єднання з єдинокровними братами. Особливо впертою була ця боротьба в XVII ст., коли закарпатці, крім соціального й національного гніту, зазнали ще й релігійного тиску з боку Ватікану і католицької монархії Габсбургів, що спільно проголосили 1649 р. в Ужгороді унію православної церкви з римсько-католицькою. Тому поява самобутнього полемічного таланту М. Андрелли на Закарпатті була закономірним, історично необхідним явищем. У живій проповіді і в писаних творах він викривав і засуджував іноземних загарбників, закликав народ до опору, виховував почуття ненависті і зневаги до ворогів.

Михайло Андрелла народився 1637 р. в селі Оросвигове (тепер передмістя Мукачева), чому й називав себе Оросвигівським. Освіту Андрелла здобув за межами батьківщини в навчальних закладах Відня, Братіслави, Тирнави, мав змогу добре вивчити історію римсько-католицької церкви та всебічно познайомитись з єзуїтською політикою підкорення слов'янських народів духовній владі Ватікану.

Повернувшись на батьківщину уніатським священиком, Андрелла починає глибоко вивчати православні книги, написані або опубліковані в Острозі, Львові, Києві, Чернігові; безпосередньо знайомиться з тяжким життям земляків, які стогнали під подвійним ярмом своїх і чужих феодалів, а також «римських катів». Після довгих роздумів Андрелла дійшов висновку, що вся політика Риму — суцільне ошуканство; що папа римський — не намісник апостола Петра, а гордовитий узурпатор; що підкуплені Римом і Габсбургами поборники унії на Закарпатті висловлюють волю лише верхівки католицького духівництва. Спілкуючись з простим народом, Андрелла бачив глибоку ненависть до унії і Ватікану з боку трудящих. Все це привело до того, що в 1669 р. Андрелла назавжди порвав з уніатством і перейшов на бік народу і його «старожитной веры».