Феофан Прокопович. Драма «Владимир»

Реферат

Образи язичницьких жерців Жеривола, Курояда, Пияра, які уособлюють найненависніше духівництво, намальовані Прокоповичем в різко негативних рисах. Вони не лише невігласи, а й ненажери, розпусники, брехуни. Жерці тільки похваляються своєю силою, могутністю, а насправді є нікчемами і боягузами. На словах вони начебто вболівають за віру, а по суті всі їхні діла спрямовані на задоволення власних інтересів. Найяскравіше з жерців змальований Жеривол, верховний жрець бога Перуна, його підручні — Курояд і Пияр — так характеризують свого вожака:

Єдине, що цікавить Жеривола і за що він бореться, — це їжа, смачна, ситна. Для нього це свято і радість.

Жеривол докладає всіх зусиль, щоб перешкодити Володимиру прийняти християнство. Під час свята Перуна Жеривол як навіжений біжить лісом і закликає злих духів прийти йому на допомогу. Біси світу, тіла і хули пропонують Жериволу свої послуги.

У суперечці з грецьким філософом з приводу релігій Жеривол виявляє себе неуком. Він не може нічого протиставити проповідникові християнства, хіба що ситне життя язичницьких богів:

У подібному плані змальовано Курояда і Пияра. Вони такі ж, як і Жеривол, розпусники і ненажери. Боячись голодної смерті, Курояд волає: «Ясти мне хощется, о ясти! Горе! Ясти!».

Знаменно, що негативним образам драми надані імена-характеристики — Жеривол, Курояд, Пияр, що визначають провідну рису кожного з цих персонажів, осуджувану письменником. Як відомо, така ж тенденція була і у представників класицизму. Прокопович, добре обізнаний з цим напрямом, безперечно, відчув на собі його вплив не тільки в плані надання героям імен за їх характерними рисами, а й в інших ознаках (частково дотримання трьох єдностей: дії, часу і місця). Проте, можливо, Ф. Прокопович наслідував фольклорну манеру давати героям такі імена, які визначали їх життя і вчинки.

В усякому разі, погляди Прокоповича на розпусне православне духовенство перегукувалися з народними. Однак в цілому погляди народу і Ф. Прокоповича на духовенство далеко не збігалися: Прокопович осуджував тільки його реакційну частину за опозицію до реформ Петра І, а народ таврував усіх церковників.

За задумом Ф. Прокоповича головним героєм драми є київський князь Володимир. Це самовладний, але розумний правитель. Прийняття християнства було для нього великим іспитом. Не зразу Володимир пішов на цей крок. Він вслуховується в суть християнських догматів, які тлумачить йому грецький філософ. Князь просить Жеривола і грецького філософа подискутувати про християнство і язичництво. У ході цієї дискусії Володимир зрозумів, що християнство має переваги над язичництвом, і стає на бік грецького філософа, що фактично означало згоду прийняти нову віру. Володимир побачив у ході дискусії і основну ваду язичництва — невігластво і неписьменність.

Однак ще будуть сумніви і довгі роздуми, поки Володимир прийме остаточно рішення запровадити на Русі християнство. Його переслідують різні спокуси, принади не регламентованого церквою життя. Та задумавши запровадити на Русі християнство, Володимир стає жорстоким у ставленні до язичництва: він забороняє жерцям приносити жертви і наказує порозбивати язичницьких ідолів. Полководці ретельно виконують наказ Володимира.

Образ Володимира відтворений Ф. Прокоповичем рельєфно. Київський князь виступає перед глядачем у всій складності свого характеру, у тісному зв'язку з обставинами і подіями. З язичника він перетворився на християнина, але цей шлях не був ні прямолінійним, ні безболісним. Прокопович прагнув відтворити якнайповніше процес зламу в душі Володимира, його розрив з вірою батьків і прийняття нової віри — християнства, відбиваючи всі нюанси душевного стану героя. Тверезо обміркувавши питання заміни релігії, Володимир приходить до думки, що