Феофан Прокопович. Драма «Владимир»

Реферат

Отже, Прокопович представників язичництва і Володимира ставить у гострий конфлікт, наповнений динамічним драматизмом. Змалювання обох сторін діаметрально протилежне: жерців язичництва, опозицію виведено у сатиричних тонах, наділено непривабливими рисами, які гостро засуджувались автором, а Володимира змальовано із симпатією, як борця за нове, що несло за собою прогресивні ідеї. Така манера зображення протилежних за ідейним змістом героїв цілком виправдана: на фоні одних добре видно риси інших.

Увагу привертають і інші персонажі драми, зокрема грецький філософ. Прокопович зображує його як чудового оратора, наполегливого проповідника християнства, що вміє аргументовано розкрити позитивний бік православних догм. Його мова логічна, відзначається метафоричністю. Однак Прокопович не ідеалізує філософа. Він відбиває і негативні його риси, зокрема погорду до Русі.

Образи Бориса і Гліба відтворені драматургом за житіями. Вони вийшли статичними. Слухняними виконавцями волі Володимира виступають його полководці Храбрий і Мечислав.

Драма «Владимир» написана українською літературною мовою із значною домішкою церковнослов'янізмів. Вірш — тринадцятискладовий силабічний, а в окремих місцях наближається до народного (зокрема, репліки Курояда, Пияра). Стиль урочистий, піднесений.

Свій твір Прокопович побудував за настановами власної поетики. Він складається з п'яти актів, пролога й епілога. Перший акт — протасис, другий — епітасис, третій і четвертий — катастасис, п'ятий — катастрофа. Драма закінчується хором.

Прокопович у драмі дотримався й інших вимог своєї поетики. Зокрема, вибрано відповідно історичний сюжет, дотримано єдність дії і часу. Хоч п'єса має аж п'ять актів, вона відтворює тільки один епізод із життя Володимира — прийняття ним християнства. Дія відбувається в короткий відтинок часу, тобто не перевищує, як цього вимагала поетика, трьох днів, і лише в одному місці — в Києві.

Драматург не особливо турбувався про історичну вірогідність «Владимира». Він вважав, що головним у творі має бути не точне відображення історичної події так, як вона відбувалася, а показ того, як вона повинна відбуватися. На думку Прокоповича, функція художнього твору на історичну тему полягає в тому, щоб «навчити людей, якими вони повинні бути в тому чи іншому роді життя». Тому драматург і наділяє Володимира якостями князя-реформатора, якими має володіти така людина. Саме це і визначає драматизм п'єси «Владимир». У душі князя борються дві сили — звичка до усталеного життя і прагнення нового.

На відміну від попередніх українських драм у п'єсі «Владимир» небагато алегоричних і символічних елементів. Це біси-спокусники, які наділені людськими рисами і представляють певні людські уособлення.

Драмою «Владимир» живо цікавились історики літератури та театру. Про неї писали М. Тихонравов, П. Морозов, І. Франко, М. Возняк, О. Білецький, М. Гудзій та ін. Було проаналізовано ряд аспектів драми, дано їй оцінку. Майже всі дослідники сходились на думці, що цей твір — помітне явище в історії української літератури доби феодалізму. М. Тихонравов писав, що в драмі «Владимир» відбились «свобода думки, сміливість і різкість слова».

Зв'язок драми «Владимир» з життям, актуальними проблемами часу робили цей твір гідним наслідування. На жаль, цим шляхом не пішли драматурги. Як зауважує В. Адріанова-Перетц, «Владимир» Феофана Прокоповича «школи не створив». І далі на Україні продовжувала розвиватись схоластична драма. Лише окремі автори наслідували деякі аспекти вчення Прокоповича про драматичне мистецтво.

Глибока ідейність і високий патріотизм громадсько-політичної поезії Феофана Прокоповича, новаторство в галузі форми віршованої творчості (по суті, перші зразки тонізації силабічного вірша) поставили його в коло передових поетів Росії та України початку XVIII ст.

Феофан Прокопович має незаперечні заслуги в розвитку передової суспільно-політичної і літературної думки початку XVIII ст. Борець за самобутню, національну українську культуру і літературу, Феофан Прокопович наблизив літературу до життя, у своїх теоретико-літературних курсах вимагав від літераторів-початківців правдивого зображення дійсності, актуальності тематики художніх творів.

Але поряд з цим слід відзначити також історичну обмеженість як світогляду Ф. Прокоповича, так і його громадсько-політичної та культурно-літературної діяльності.

Прогресивний діяч першої половини XVIII ст. Ф. Прокопович породжений був конкретними суспільно-політичними обставинами епохи. Прокопович виправдовував освічений абсолютизм; його діяльність зміцнювала державу поміщиків і торговців.