Драма XVIII ст. (після Ф. Прокоповича)

Реферат

Далі він твердить, що освіта, мудрість є запорукою перемоги над загарбниками:

«Трагедия» М. Козачинського дійшла до нас в переробці його учня, відомого сербського історика Іованна Раїча, будучи надрукованою в Будимі (Будапешт) в 1789 p., тобто через 65 років після написання. Переробка була незначною (Раїч розробив акти на дії, випустив інтермедії, ввів кілька епізодів, що доповнили історичний матеріал драми і підкреслювали роль науки й освіти в культурі й політиці держави). Повернувшись до Києва і обійнявши посаду професора й префекта Києво-Могилянської академії, М. Козачинський пише ряд творів, серед яких виділяється драма «Благоутробіе Марка Аврелія», яку в присутності Єлизавети, що приїхала до Києва, 5 вересня 1744 р. поставили студенти Києво-Могилянської академії. Твір складається з широкого діалога, трьох дій та епілога. Окремі місця написані польською і латинською мовами, в драму вводились танці.

Діяльність Мануїла Козачинського як учителя і літератора сприяла розвитку і зміцненню українсько-сербських культурно-літературних зв'язків. Його драма про Уроша стала помітним явищем не тільки в українській, а й у сербській літературі. Вона наслідувала традиції драматизації історичних подій, намічені драмою «Владимир» Феофана Прокоповича. Недарма Раїч вважав, що драма Козачинського є доповненням до сербської історії.

У 1746 р., в останній період розвитку української шкільної драматургії, виходить п'єса відомого літератора, педагога і релігійного діяча Г. Кониського. Народився він у 1717 р. в м. Ніжині, в заможній сім'ї. По закінченню навчання в Києво-Могилянській академії в 1744 р. він постригся в ченці. В наступному році став викладачем піїтики, потім філософії в академії, перебуваючи водночас на посаді префекта в ній. У 1751 р. Кониського призначено ректором академії та професором богословія; паралельно він був архімандритом братського монастиря. В 1755 р. був висвячений на білоруського єпископа. Помер у 1795 р.

Драма-мораліте «Воскресеніе мертвых» зачіпала одну з найболючіших проблем сучасності — тему експлуатації. Підтримувані царизмом, козацька старшина і дворянство силоміць захоплювали землі, які належали рядовим козакам і селянам. Ніде було знайти управу на експлуататорів. Розкриває цю гостру проблему Кониський на взаємостосунках між Діоктитом і Гіпоменом, багачем і пригнобленим.

Діоктит самоправно захоплює майно Гіпомена, розганяє його сім'ю. Самого Гіпомена Діоктитова челядь ловить, зв'язує, а потім, за наказом господаря, вбиває. Цим закінчується та частина драми, в якій гостра соціальна тема змальовується виразно, правдиво, в реалістичних тонах. Далі тема осмислюється, як зазначив О. Біленький, в «ортодоксально-церковному дусі». За свої страждання бідняк Гіпомен потрапляє в рай і стає там щасливим. Діоктит же за свої гріхи гірко карається — він від пияцтва і зажерливості раптово захворює і, порубаний Смертю на частини, теж опиняється в потойбічному світі. Зустрівши Гіпомена, багач просить залишити його в раю, але Гіпомен відмовляє Діоктитові й відсилає його до пекла. Діоктит «окаянній» карається за свої гріхи.

Прізвища героїв драми — Діоктит і Гіпомен — обрані Кониським не випадково. Вони були символічними. Буквальний переклад з грецької — Діоктит — «гнобитель» і Гіпомен — «той, що терпить». Звичайно, в даних образах втілена певна класова тенденція, хоч це не варто перебільшувати, бо автор належав до кола церковників і класові суперечності намагався розтлумачити, а відтак і осудити з позицій релігійної моралі.

Уже саме порушення Кониським питання нерівності в суспільстві, збагачення експлуататорів за рахунок експлуатованих було сміливим і своєчасним. З-під ширми середньовічного за формою мораліте зазвучала гостра соціальна сатира. Кониський ішов тими шляхами, які торував Прокопович. Мотиви подібного змісту, гострого викривального тону, які пронизували драму «Воскресеніе мертвых», на той час звучали тільки в народнопоетичній творчості, яка виходила за межі контролю влади і церкви.

Відтворюючи картину соціальної несправедливості, Кониський гостро і відверто устами Діоктита говорить про владу панівних класів:

Народні маси добре розуміли несправедливість тодішнього суду, і він знайшов всебічний осуд в усній творчості. Зокрема, фольклорні твори викривають його антинародність, несправедливість. У прислів'ях, наприклад, говорилось: «З багатим не судись, з сильним не борись», «В суд підеш — правди не знайдеш».

Діоктита драматург виводить як людиноненависника, ненажеру. Він нещадно розправляється з сім'єю Гіпомена, вбиває його самого, забирає його землю. Навіть помираючи, він думає про награбоване роками багатство, яке йому доведеться залишати:

Помітно, що образ експлуататора опрацьований драматургом у рамках народнопоетичної сатири: трудящі маси іронічно реагували на такі ситуації: «Умер, та й всього позбувся». Викриття негативного персонажа, який заради наживи, багатства готовий на все, навіть на смерть, — смілива ідея драматурга. Вона знайшла своє чітке вираження на сцені.

Розкриттю теми допомагає введення Кониським у сюжет твору сну. Перед смертю Діоктит бачить сон, який віщує лихо. Діоктитові приснилося, що на його руках і ногах важкі кайдани, а «вкруг гадюки, моея упиенни крови». Але особливо Діоктита збентежило, що він побачив уві сні щасливого Гіпомена. Він просить бога, що терпітиме всілякі муки, аби тільки той не зробив Гіпомена щасливим. Це ж він говорить і дияволу в пеклі.

Привертає увагу зображення Кониським епізоду смерті Діоктита. Він корчиться у судорогах і волає: «аки ножем поре внутренности моя!». Ця картина не випадково введена в драму, — тут викладено позицію автора на особу експлуататора. Кониський хотів не тільки широко і переконливо показати і довести, що той, хто не дотримується вимог церковної моралі — любити ближнього, буде покараний богом, а й пов'язати цю ідею з сучасністю, акцентуючи на несправедливостях, зумовлених класовими суперечностями, що й надало п'єсі гостроти і актуальності.

За змістом і характером викладу епізод смерті Діоктита близький до фольклорних. Трудящий люд так говорив про визискувачів: «Ухватило, як багатого за живіт». Як і в народнопоетичних творах, Смерть, уявний суддя експлуататорів, жорстоко розправляється з Діоктитом. Вона спершу відрубує йому праву руку, потім ліву, а тоді вже голову. Образ Смерті — судді несправедливості — запозичений драматургом із притчі «Преніє живота и смерті», поширеної на Україні в XVI—XVIII ст.

На створення образу Діоктита, як персонажа негативного, безумовно, вплинули викривальні тенденції середньовічної повчальної літератури, досить поширеної за феодалізму, що виразно засуджувала спосіб життя і помисли людей, які не дотримувались християнської моралі. Такі тенденції не мали ще соціального грунту. Це було в усній народній творчості, де діяльність негативних образів пов'язувалась із їх класовим становищем. Помітно, що схема і зміст образу Діоктита ближчі до фольклору, аніж до повчальної літератури.

Діоктита, мучителя бідноти, Кониський відправляє в пекло, де він має каратись за вчинене зло, — така ідея драми була цілком прогресивною і відповідала інтересам трудового народу.