Літературна творчість «мандрівних» дяків. Пародії і травестії

Реферат

Основною темою для написання різдвяних творів «мандрівних» поетів була загальновідома сценка про пастухів та популярний сюжет про царя Ірода. При поетичному змалюванні цих епізодів студенти певною мірю дотримувались сюжетної одноманітності, проте вносили і багато цікавих побутових подробиць, що сприяло гумористичності стилю різдвяних орацій.

Так, в одній з орацій на різдвяну тему розповідалось про те, як пастухи, дізнавшись про народження Христа, помітили, що до отари «якийсь варага причвалав...», і вони (пастухи)

Пастухи йдуть вітати новонародженого. В цілому вірш побудований за відомою сюжетною схемою, але тема інтерпретується цікаво і майстерно. Твір багатий на драматичні колізії, образи змальовані з симпатією.

Автори вірша вдаються до створення картини в дусі фольклорного шаржу. Наростанню гротескного зображення подій сприяють словесні грубості, як, наприклад: герой припхався, а до отари якийсь варага причвалав. Стиль вірша дуже близький до стилю вертепної драми.

Прийом зведення поважного, релігійного до норми буденного, пересічного з'явився, мабуть, в творчій практиці студентів за аналогією до опрацювання подібних тем в апокрифах, де, як відомо, про поважні речі говорилось у зниженому, навіть гумористичному тоні, а часто про життя святих говорилось таке, чого не було в канонізованому святому письмі. Зокрема, в багатьох апокрифах розповідалось про дитячі роки Христа, як він «орав плугом», «сіяв і збирав», про пригоди Адама і Єви, про витівки мудрого Соломона та ін.

Апокрифи були багатими на фантазію, на яскраві й дохідливі сюжетні перипетії, колоритні образи. Такими ж за своїми художніми якостями є й окремі вірші різдвяного циклу. Так, про Адама і Єву говорилось:

Офольклоризовані апокрифи на цю тему побутували серед народу ще навіть у XIX ст. Так, в апокрифічній легенді, записаній на Харківщині, розповідалось, що, виганяючи Адама і Єву з раю, бог дав Адамові дерев'яну лопату і звелів йому копати землю і сіяти хліб, а Єві дав кужіль і веретено, щоб пряла.

Вибираючи яскраві порівняння, дотепні вислови з розмовної мови та народнопоетичної творчості, студентство компонувало чудові за гармонією ритмічні вірші, насичуючи їх ідейними мотивами земного життя.

Епізоди, в яких змальовувалось святкування народження Христа, відзначаються винятковим гумористичним піднесенням, абстрагованою від мирських клопотів безтурботністю і зведенням всього лише до веселого «празникування». Помітно, що ці сценки в ораціях мають певну сюжетну схему і коло перипетій, які повторюються в творах.

Пародії і травестії писалися леонінським віршем. Імовірно, що тут «мандрівні» дяки наслідували віршову манеру маленьких пісеньок, названих у народі витребеньками, дрібушками, триндичками, здавна відомих на Україні. Чимало таких пісеньок у XVII—XVIII ст. було внесено до співаників.

Для «мандрівних» дяків-поетів властивим був життєствердний матеріалізм, який особливо виявився в «блюзнірському» зведенні на землю святих і наданні їм рис звичайних людей. Підтвердженням цієї тези є інтерпретація студентами в стилі пародії колядки «Про празникування святих»:

У цьому й подібних творах закладена велика атеїстична сила. Святі, як земні істоти, займаються звичайнісінькими справами: гуляють, грають у карти, для них «горілка в потребі», яку вони п'ють прямо «з жбана». Поруч із святими виведені образи земних людей, які нічим не відрізняються від канонізованих постатей. При художньому зображенні «празникування» святих поети також звертались до фольклору. Зокрема, ритміка народних жартівливих пісень стала основою ритмічного складу пародії.

Чимало місця в пародіях та травестіях було відведено Іродові. Автори віршів проклинали його, називали брутальними словами, бажали йому найстрашніших хвороб. Так, в одному з віршів говорилось, що бог послав Іродові кару —

«Мандрівними» дяками було складено чимало орацій на великодні теми. Джерелом для написання цих творів, як і різдвяних, були також біблійні апокрифічні оповідання, хоча вони були біднішими та менш драматичними, ніж різдвяні. Було в них і менше цікавих перипетій та епізодів. У великодніх апокрифічних оповіданнях поетів особливо приваблювали зображення пекла та історія, в якій розповідалось про мандрівку бога в підземне царство, де він задумав навести порядок.

Типовим зразком великодньої орації була «Верша, говоренная пану гетману запорожцами на светлій празник воскресенія Христова 1791 года», надрукована в 1882 р. на сторінках журналу «Киевская старина» М. Петровим. В цьому ж році М. Петров публікує доповнення до згаданого вірша, а в 1912 р. ним же опублікований ще один великодній вірш.

Це досить оригінальні твори з великою кількістю дійових осіб. Обидва вірші не лише тематично, а й за багатьма деталями пов'язані між собою, але окремі картини опрацьовані самостійно. Фактично це різні варіанти однієї орації.

У «Пасхальній вірші» покривало святості знято з високих духовних осіб. Бог та Ісус Христос відтворені в гумористичному плані. Подекуди зображення порядків у пеклі набирає різко класового та атеїстичного спрямування. Наприклад:

У текст внесено і відоме оповідання про Адама і Єву. Тут «бідний Адам... землю орав, ціпом махав», а Єва змушена «прясти на гребени мичку». Для зображення грішників вживаються дієслова з емоційним змістом: пропудив, трощила тощо.

Автори сміливо висловлюються про бога як пияка. Ось він, будучи напідпитку, «за порог в пекло поточився». Такі ж і його підручні. Апостоли теж часто прикладаються до чарки, женихаються. Так, Мойсей у нетверезому стані «мур пробив рогами, ад сплюндрував и помандрував пішими ногами».

Загалом твір пройнятий зневажливим ставленням до всієї божої камарильї. Для образного відтворення подій автори використали великий художній матеріал з арсеналу розмовної мови та фольклору. У «Дополнении к пасхальной вирши» характеристика грішників з соціального боку зроблена досить глибоко:

Фактично у вірші відтворені картини суспільного життя України XVIII ст. Зображення ж грішників було виразно тенденційним, оскільки у ньому втілено віковічне прагнення трудящих мас — позбутися здирства, насильства та експлуатації.