Літературна творчість «мандрівних» дяків. Пародії і травестії

Реферат

Торкаючись оцінки різдвяних та великодніх ораційних творів, Франко відзначив, що вони «один із найінтересніших витворів нашого віршописання XVIII в.». Багатство сатиричних та гумористичних відтінків при різноманітних перипетіях сюжету, колоритна народна мова, розбавлена фольклорними ідіомами, видозміненими прислів'ями, виклад біблійних оповідань за фольклорними ідейними традиціями, яскраве змалювання образів із «святого письма», зведених з духовного постаменту в простонародне середовище, що особливо подобалось трудовому народові, — все це сприяло популярності пародій і травестій серед широких мас, і тому ця спадщина займає в історії давньої української літератури почесне місце.

Велику кількість віршів склали «мандрівні» поети про своє гірке життя. Різні пригоди траплялися з дяками-студентами на їхньому тернистому шляху: і лихі, й радісні. Вічні пошуки шматка хліба, невлаштованість долі залишали незгладимі сліди в молодому серці.

В українських містах і селах у XVII — першій половині XVIII ст. школа була досить популярною. Найбільша заслуга в цьому учителів-дяків, колишніх студентів. З другої половини XVIII ст. становище дяків-учителів значно погіршилось — учитель фактично став жебраком. Були навіть випадки, коли пани прирівнювали учителя до кріпака і змушували його відробляти панщину, про що говориться у віршах.

Напівголодні мандри, марення про їжу поети-дяки майстерно оспівували в своїх віршах. Сміх, дотеп, жарт зведені в один потік, який вражає непідробною гумористичною іронією. Ось дяку-вчителю

Дяки-учителі з нетерпінням чекали різдва чи великодня — в ці дні їм щось перепадало. Тому в віршах знаходимо чимало картин, у яких зображувалася підготовка до свят і висловлювалось прохання — дати їм на свята чогось попоїсти. Про це говорилося з доброзичливим жартом, іронією. Мотиви цих творів перегукувалися з колядками.

Чимало віршів написано дяками про життя школярів та їх навчання в школі. Вони свідчать про вміння поетів використати художні досягнення народнопоетичної творчості, завдяки чому ці вірші набувають неповторності. У них багато своєрідного гротеску, властивого народним небилицям, байкам тощо.

Це були не просто чудернацькі вірші, написані «мандрівними» поетами для забави громади, чи розповіді поета про свої мрії. В творах було втілено мрії українського трудового народу про щасливе життя. Вони були наче згустком цих мрій, розкиданих по творах різних фольклорних жанрів, насамперед з казок-небилиць, в яких відбилась утопічна мрія про багате заможне життя, про неймовірні явища (ковбаси на деревах ростуть, сметанний дощ іде тощо).

У віршах про школу часто говорилося про важкі умови навчання. Наука в школі була мудрованою — найважче учням було вивчати латинь. Тим, кому не давалась ця наука, часто перепадало від учителів. В одному з віршів автор пише, що вчитель до учня

У віршах «мандрівних» поетів помітна сталість сюжетних конструкцій, жанрових картин і гумористичних ситуацій. Та це не означає, що поетична фантазія була бідною, обмеженою. Це зумовлено тим, що студенти в пошуках шматка хліба змушені були писати твори на популярні теми, кожного разу по-новому опрацьовуючи їх.

Свою причетність до науки і школи студенти ставили досить високо. Не кожний, говорили вони, може пізнати їхні премудрості. В одному з віршів, використовуючи влучні вирази, невідомий віршописець констатував:

Студентство не відзначалося побожністю. Швидше потяг до церкви мав утилітарний характер. Звідси й те збіднення біблійних тем та образів, зведення нанівець набожності.

Атеїстичні тенденції в творах «мандрівних» дяків підсилювалися байдужим ставленням народних мас до церкви, особливо у XVIII ст., коли вона показала своє справжнє обличчя, ставши прислужницею царизму. Водночас слід зазначити, що атеїстичні мотиви характерні в основному для творів біднішої частини студентства.

Твори «мандрівних» студентів, як правило, не друкувалися, лише зрідка заносилися в рукописні збірники поряд з псалмами та книжними піснями. В основному ці твори жили серед народу. Тому не дивно, що в XIX ст. було записано ряд текстів ораційних творів з уст народу.

Серед «мандрівних» студентів було багато талановитих акторів, режисерів, художників і музикантів. Як відомо, вони ставили на шкільній сцені п'єси, грали в них, оформляли сцену, писали музику. Вони ставили драми не тільки в школі, а й на площах перед народом.

«Мандрівні» дяки були вмілими інтерпретаторами церковних співів — акафістів, тропарів, кондаків тощо. Вони з винятковою дотепністю пародіювали на мотив церковних відправ свою «принадність» до горілки. У творах «Синаксар, выписан из службы двенадцати нетленных братьев Коропских на память пиворезам о изобличеніи сивухи», «Лекарство из болящих немощію піанства или Бахуса новоизобретенное», «Правило увещатильное піаницам, певаемое не в церквах, но в школах» та інших пародіювались тексти з святих писаній, зображувалась пристрасть дяків-пиворізів до сивухи, в пародійно-жартівливому тоні відтворювалось їхнє мандрівне життя, психологія їхньої поведінки і звичаї. Автори пародій, іронічно роздумуючи про пияцтво, говорять про його шкідливість, радять п'яниць добре відшмагати «дубовим суком», морити голодом.

Характерно, що подібного змісту пародії були досить поширені і в російській літературі XVII—XVIII ст. Особливо популярними були твори «Слова о бражниках», «Служба кабацких ярыжек» та ін. В них не лише пародіювалось пияцтво, а й осуджувалось як велике зло.

Мабуть, існувало багато літературних і усних оповідань про мандри дяків на Україні та за її межами. Збереглася цікава біографія 1719 р. студента Іллі Турчиновського, сина березанського сотника.

Образи «мандрівних» дяків зустрічаємо в українській літературі XVII—XVIII ст., зокрема в четвертій інтермедії до драми М. Довгалевського «Властотворній образ» (1737), у вертепній драмі, в численних піснях, казках, анекдотах.

Письменники, представники російської та української літератури, часто зверталися до даної теми. М. Гоголь у повісті «Вій», В. Нарєжний у творі «Бурсак», Г. Квітка-Основ'яненко у «Пані Халявському», І. Карпенко-Карий у драмі «Чумаки» відтворили колоритні образи представників «мандрівного» студентства. Життя «мандрівних» дяків зображено в романі українського письменника О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу».

Творчість «мандрівних» студентів стала однією з підвалин, на якій формувалась і зростала нова українська література, зокрема споріднена з бурлескною творчістю студентства «Енеїда» І. Котляревського та інші бурлескні твори перших десятиліть XIX ст.