Становлення і розвиток бюджетної системи України

Реферат

У прийнятому в травні 1997 року Законі України "Про місцеве самоврядування" було ширше відображено основні положення Конституції України щодо організації бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин в Україні. Так, цим законом передбачено, що в дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для реалізації делегованих законом повноважень. Запроваджено також норму, згідно з якою місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку. Встановлено, що доходи бюджету розвитку формуються за рахунок частини податкових надходжень і коштів, залучених від розміщення місцевих позик, а також за рахунок інвестиційних субсидій з інших бюджетів.

У 1999—2000 роках розпочато реформування бюджетної системи України. Однак зміст бюджетної реформи ще не повною мірою відповідає завданням післякризового розвитку. Залишається обмеженим поле реформи, яке зводиться лише до удосконалення системи управління державними фінансами. На противагу принципам проголошеної в Посланні Президента України стратегії економічного та соціального розвитку держави, які стосуються відчутного посилення стимулюючої функції бюджетної політики, першочергового зміцнення фінансів суб'єктів господарювання, інших юридичних осіб і домашніх господарств, бюджет продовжує розглядатися лише як фіскальний план доходів і витрат, виконанню якого фактично підпорядковуються всі інші інструменти економічних і соціальних перетворень.

Дається взнаки недосконалість бюджетних розрахунків, які не враховують реального балансу фінансових ресурсів держави, фінансових потоків в економіці.

Все це призводить до абсолютизації фіскальної функції бюджету, а відтак і до посилення податкового тиску. Поглиблюється вкрай небезпечна функціональна відособленість бюджетної політики від невідкладних завдань розвитку реальної економіки. Це обмежує можливості розширеного відтворення фінансових ресурсів держави, призводить до звуження фінансової бази бюджетних призначень.

Надмірний податковий тиск — це одна з причин низької конкурентоспроможності української економіки. Залишається значною збитковість підприємств та організацій. Виявом і наслідком цього є щорічне зростання бюджетної недоїмки, обсяги якої на 01.05.2001 року перевищили 10,9 млрд. гривень. Поглиблюється платіжна криза. Загальний рівень дебіторської та кредиторської заборгованостей усіх суб'єктів господарювання (крім бюджетних установ) збільшився за 2000 рік відповідно на 8,8 і 12,7%.

Не зменшується рівень тінізації економіки, що також є наслідком надмірності податкового тиску. За експертними оцінками, втрати бюджету від тінізації доходів щорічно перевищують 12—13 млрд. гривень. Зберігається значне податкове навантаження на фонд оплати праці й доходи громадян. У сукупності на кожну зароблену гривню припадає понад 80 копійок податків.

У 1999—2000 роках посилилася соціальна спрямованість бюджету. Однак з урахуванням інфляційних процесів заходи уряду в соціальній сфері, зокрема погашення заборгованостей з пенсій і заробітної плати (часткове), виявилися не досить ефективними. Збереглася сформована за роки економічної кризи тенденція зниження реальної заробітної плати й пенсій. Знизилася питома вага оплати праці у структурі ВВП. Всупереч очікуванням, пов'язаним з економічними зрушеннями, збільшився рівень бідності. Продовжує загострюватися демографічна ситуація.

У 2000 році закладено основи реформи міжбюджетних відносин. Здійснено чіткіший порівняно з попередніми роками розподіл дохідних джерел між державним і місцевими бюджетами. Водночас у процесі реформування міжбюджетних відносин допущено зменшення частки фінансових ресурсів, які розподіляються через місцеві бюджети. Така лінія не відповідає стратегії фінансового зміцнення регіонів, посилення їхнього впливу на економічні й соціальні процеси. Якщо в 2000 році частка доходів державного бюджету зросла проти 1999 року з 15,4% від ВВП до 20,4, то питома вага доходів місцевих бюджетів зменшилася відповідно з 9,9 до 7,3%. Із 9,9 до 7,1% від ВВП зменшилася і частка видатків місцевих бюджетів. У 2000 році частка видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України зменшилася з 36 до 31%.

У контексті цих та інших фактів стає очевидним, що збільшення бюджетних надходжень у 1999—2000 роках стало результатом не відчутного розширення фінансової бази, а насамперед сприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури й відповідного прискорення темпів виробництва, включення до бюджету позабюджетних коштів, а також суттєвого збільшення інфляційного податку. Кожна четверта гривня бюджетних надходжень мала у 2000 році інфляційну природу. Це означає, що фінансування у реальних цінах значної частки бюджетних видатків, у тому числі на соціальну сферу, мало порівняно з попереднім роком від'ємні результати.

Наведені дані переконують: незважаючи на загальне оздоровлення економічної ситуації, кризові процеси у фінансовій сфері української економіки остаточно ще не подолано. Це один із визначальних ризиків, який стримує можливості виходу економіки на траєкторію сталого зростання, здійснення глибоких структурних та інноваційних перетворень.

Необхідно опрацювати й здійснити додаткові заходи, що мають забезпечити суттєве поглиблення бюджетної реформи. Критерієм її ефективності повинен стати конструктивний вплив бюджетної сфери на реалізацію базових завдань економічних і соціальних перетворень як у середньостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Відповідно до світової практики бюджет має стати основним інструментом економічної політики, насамперед підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, зміцнення політичної та соціальної стабільності у державі.