Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Політика

Григорій Косинка

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
Творчість Григорія Косинки

Гостей була повна хата; чотири зяті з жінками, сестрами Мар’яниними, сиділи вже за столами; Андріян Кушнір — сват батьків — сидів поруч свого сина і займав місце на покуті — почесне місце, бо, правду сказати, Кушнір з усіх гостей найбільший багатир тут був; куми та рідня близька й далека мали місце за Мусієвим столом і здивовані були, що такий запеклий уже комуніст, як Швачка, а приїхав до тестя колядувати!

— Дай же, Боже, і пшениці щоб родили, і діти красно на миру ходили! — примовила мати до Мар’яни чарку. Мар’яна випила, а мати налила другу чарку Швачці, казала:

— Хоч за тебе, сину, ребро мені переломили, та кров моя за тобою, і в роду, виходить, всі ми рівні...

Вона обвела очима гостей — всі мовчали, Кушнір усміхнувся у вуса чорного, а коли Швачка випив з тещею по чарці та ще стара хлюпнула недопитий самогон під стелю, загукав:

— Е, так не годиться! Теща зятя коськає, а ми в порожні чарки заглядаємо!

Тоді всі якось веселіше загомоніли, чарки задзвонили, а студентка, дочка найстаршої сестри Мар’яниної, пишно до столу Швачки підійшла, привіталася.

— Мене з вишу за куркулівство викинули — ідіотизм якийсь! Дев’ять років на гімназію витратила, і прошу — дочка куркуля!

— Виходь заміж за комуніста — не викинуть! — гукнув здалека Кушнір.

— Хай вийде, чи з лахміттям з хати не викурю, — гордо мовив кремезний, припухлий на обличчі батько студентки.

Швачка, допивши для сміливості третю чарку, не втерпів:

— Просте дуже діло, небого: така більшовицька політика — вчилися колись багаті, хай ще бідні розуму доскочать!

— Пхи, яка ж тут політика?..

— Правильно, Галино Дмитровна! — закричав Кушнір. — Адійотизм, а не політика!

І всі на слова Кушнірові засміялися; Швачка хотів був підвестися з-за столу, хотів покинути таке гостювання, але його заспокоювала Мар’яна, переконувала, що не слід на сміх та поговір з гостей виїздити.


...Ой що ж бо то та за ворон...

затягла якимсь тонким сопрано молода жінка, а дальші слова пісні проказав Кушнір, тільки не співали цю пісню, бо — святий вечір — не годиться такі пісні співати.

Всі, на диво, припрошували студентку, щоб заспівала української. Дівчина сміялася, а стара Кушніриха, вирівнявшись за столом, з гордістю промовила:

— Заспівай мені тієї України, хай хоч сина згадаю, що комуна за Петлюру вбила...

Студентка почервоніла, очі долу спустила, косо глянувши за стіл, де мовчки, насуплений, сидів Швачка, і не співала.

— Роде мій дорогий! Свахо! — гукнула Мар’янина мати до Кушнірихи. — Били комуну, й вона била — не згадуймо; а не треба святого вечора бучу якусь здіймати...

— Я, свахо, не здіймаю бучі, я прошу онуку вашу, хай мені України заспіває... — І Кушніриха заплакала.

Її заспокоювали гості, син суворо нагримав, і все, здавалося, знову було по-старому. Жінки заколядували, вихваляючи гостинність господаря з господинею, Христа — дитя малеє — славили, і хата гула радощами за теє дитя.

Мар’яна сиділа мов на голках; сестри сухо з нею привіталися, а найменша, що за Кушніровим сином була, пальцем на її хустку показала, наче хотіла сказати: «Десь з чужої комори — виплакана хустка». І так гірко та боляче було Мар’яні, що ковтнути слину трудно — боялася розплакатися.

— ...Да не бійся ти, дурна, співай! — це батько мовив до студентки.

Та одкинула свої стрижені кучеряві коси з маленького лоба і, пристукнувши об долівку тонкої, панської роботи черевичками, гукала до гостей:

— А давайте заспіваємо «Застеляйте столи» — знаєте? Студенти так люблять на вечірках цю колядку народну, так захоплюються...

— Вони «Інтернаціонал» теж, як бугаї, ревуть! — вимовив зо зла Кушнір і сказав Мар’яниному батькові:

— Чув цих студентів у поїзді, як на святки їхали, — полівка, свату, а не люди! Пришеться — студент, а вимовляється — старець.

— А правда, Мусію Степановичу, що комуна вже торговлю дозволяє?

— Дозволяє, — незадоволено відповів той.

— Уже закон, — казав далі голосно Кушнір, — є такий, що не імеєш права собственность трогать — о!

Всіх зацікавила новина, що її сказав Кушнір, і ніхто з гостей навіть не думав співати; студентка вже розкрила була рота, де біліли гарні, мов розлузані горіхи, зуби, і так застигла, а спам’ятавшись, лизнула губи й сіла коло Швачки.

— Мені дядя посвідку незаможницьку дасть, правда? — поспитала вона Мусія.

— А дядя в тюрму піде, по-твоєму? — відповів не в тон Швачка. Студентка пхекнула.

— От, Мусію Степановичу, четвертий, — казав через стіл до Швачки Кушнір, — год пройшов, як ви комуні бика, спасибі вам, взяли в мене, а я не забув. Умру — не забуду: грабіж...

— Я вам кота хотів сьогодні подарувати за того бика та здох дорогою! Гарний кіт був...

— Ти ще молодий так мені одказувать...

— А як же треба одказувать? Підлизуватися, правда?

Сварка от-от мала закипіти; Швачка сидів блідий, його ліва рука, з куксами на пальцях, тремтіла, очі бродили стуманілі по кутках хати. Мар’яни вже не було коло його — їй чимось докоряла менша сестра, Кушнірівна.

Швачка встав, похитуючись, з-за столу і тихо вийшов надвір.

Була глупа ніч. Зорі надулися — такі повні-повні, а місяць червоним півколом — на вітер — обведений, і все дворище аж ген-ген далеко на полях заюжилося снігом...