Анхіз, сю бачивши причину,
Чого синочок сумував,
І сам хотів обнять дитину —
Та ба! уже не в ту попав;
Принявсь, його щоб научати
І тайності йому сказати,
Який Енеїв буде плід,
Якії діти будуть жваві.
На світі зроблять скільки слави,
Яким-то хлопцям буде дід.
Тоді-то в пеклі вечорниці
Лучились, бачиш, як на те,
Були дівки та молодиці
І там робили не пусте:
У ворона1 собі іграли,
Весільних пісеньок співали,
Співали тут і колядок;
Палили клоччя, ворожили,
По спині лещатами били,
Загадували загадок...
Сюди привів Анхіз Енея
І між дівок сих посадив,
Як неука і дуралея.
Прийнять до гурту їх просив;
І щоб обом їм услужили,
Як знають, так поворожили,
Що стрінеться з його синком:
Чи він хоч трохи уродливий,
К чому і як Еней щасливий,
Щоб всіх спитались ворожок.
Одна дівча була гостренька
І саме ухо прехихе2;
Швидка, гнучка, хвистка3, порскенька4,
Було з диявола лихе.
Вона тут тільки і робила,
Що всім гадала, ворожила,
Могуща в ділі тім була;
Чи брехеньки які сточити,
Кому імення приложити —
То так якраз і додала!
Привідця зараз ся шептуха
І примостилась к старику,
Йому шепнула біля вуха
І завела з ним річ таку:
"Ось я синкові загадаю,
Поворожу і попитаю,
Йому що буде, розкажу;
Я ворожбу такую знаю,
Хоч що, по правді одгадаю,
І вже ніколи не збрешу".
І зараз в горщечок наклала
Відьомських різних-всяких трав,
Які на Костянтина рвала,
І те гніздо, що ремез клав:
Васильки, папороть, шавлію,
Петрів батіг і конвалію,
Любисток, просерень, чебрець;
І все се налила водою
Погожою, непочатою,
Сказавши скількось і словець...
Горщок сей черепком накрила,
Поставила його на жар
І тут Енея присадила,
Щоб огоньок він роздував;
Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз;
Еней наш насторочив уха,
Мов чоловічий голос слуха,
Те чує і старий Анхіз.
Як стали роздувать пильніше,
Горщок той дуже клекотав,
Почули голос виразніше,
І він Енею так сказав:
"Енею годі вже журитись,
Од його має розплодитись
Великий і завзятий рід;
Всім світом буде управляти,
По всіх усюдах воювати,
Підверне всіх собі під спід.
І Римськії поставить стіни,
В них буде жити, як в раю;
Великі зробить переміни
Во всім окружнім там краю;
Там буде жить та поживати,
Покіль не буде цілувати
Ноги чиєїсь постола5...
Но відсіль час тобі вбираться
І з панотцем своїм прощаться,
Щоб голова тут не лягла".
Сього Анхізу не бажалось,
Щоб попрощатися с синком,
І в голову йому не клалось,
Щоб з ним так бачитись мельком.
Та ба! вже нічим пособити,
Енея треба відпустити,
Із пекла вивести на світ.
Прощалися і обнімались,
Слізьми гіркими обливались,
Анхіз кричав, як в марті кіт.
Еней з Сівіллою старою
Із пекла бігли навпростець;
Синок ворочав головою,
Поки аж не сховавсь отець;
Прийшов к троянцям помаленьку
І крався нишком, потихеньку,
Де їм велів себе пождать.
Троянці покотом лежали
І на дозвіллі добре спали —
Еней і сам уклався спать.
Частина четверта
|
[Пливучн з Сицилії, Еней з троянцями мало не попали на заклятий острів чарівниці Цірцеї, що людей перетворювала на звірів. Небезпеки позбулись за допомогою бога вітру Еола, який одвернув їх човни від острова. Незабаром прибувають вони до берегів Тібру, де лежала Латинська земля. Царем тут був старий і скупий Латин. У нього була дочка Лавинія (Лавися), красуня, чепуруха. На неї важив царьок сусіднього рутульського племені Турн. Латин, його дружина Амата і дочка вже чекали старостів від Турна].
Як пахло сватанням в Латина
І ждали тільки четверга,
Аж тут Анхізова дитина
Припленталась на берега
Зо всім своїм троянським плем'ям.
Еней не марно тратив врем'я,
По-молодецьку закурив:
Горілку, пиво, мед і брагу
Поставивши перед ватагу,
Для збору в труби засурмив.
...Троянці з хмелю просипались,
Скучали, що не похмелялись;
Пішли, щоб землю озирать,
Де їм показано селитись,
Жить, будуватися, женитись,
І щоб латинців розпізнать.
Ходили там чи не ходили,
Як ось вернулись і назад
I чепухи наговорили,
Що пан Еней не був і рад.
Сказали: "Люди тут бурмочуть,
Язиком дивним нам сокочуть6,
І ми їх мови не втнемо;
Слова свої на ус кончають,
Як ми що кажем їм, — не знають,
Між ними ми пропадемо".
Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить Піярськую граматку7,
Полуставців, октоїхів8,
І всіх зачав сам мордувати,
Поверху, по словам складати
Латинськую тму, мну, здо, тло9;
Троянське плем'я все засіло
Коло книжок, що аж потіло,
І по-латинському гуло.
Еней від них не одступався,
Тройчаткою10 всіх приганяв;
І хто хоть трохи лінувався,
Тому субітки11 і давав.
За тиждень так латину12 взнали,
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом13,
Себе ж то звали троянус14.
Еней троянців похваливши,
Що так латину поняли,
Сивушки в кубочки наливши,
І могорич всі запили.
Потім з десяток щомудріших,
В латині щонайрозумніших,
З ватаги вибравши якраз,
Послав послами до Латина
Од імені свого і чина,
А з чим послав, то дав приказ.
|
[Латин наказує причепурити якнайкраще свій царський двір, наготувати всіляких напоїв та наїдків, щоб гостинно прийняти Енейових послів].
Послів ввели к царю з пихою,
Як водилося у латин;
Несли подарки пред собою:
Пиріг завдовжки із аршин,
І солі кримки і бахмутки15,
Лахміття різного три жмутки,
Еней Латину що прислав.
Посли к Латину приступились,
Три рази низько поклонились,
І старший рацію16 сказав...
Цариця, цар, дочка Лавина
Зглядалися проміж себе.
Із рота покотилась слина,
До себе всякий і гребе,
Які дістались їм подарки,
Насилу обійшлись без сварки;
Як ось Латин сказав послам:
"Скажіте вашому Енею,
Латин із цілою сім'єю,
Крий Боже, як всі раді вам.
І вся моя маєтність рада,
Що бог нас навернув сюди;
Мні мила ваша вся громада,
Я не пущу вас нікуди,
Прошу Енею покланятись
І хліба-солі не цуратись,
Кусок останній розділю.
Дочка у мене одиначка,
Хазяйка добра, пряха, швачка,
То, може, і в рінню вступлю".
І зараз попросив до столу
Латин Енейових бояр,
Пили горілку до ізволу
І їли бублики, кав'яр;
Був борщ до шпундрів з буряками,
А в юшці потрох з галушками,
Потім до соку каплуни;
З отрібки баба-шарпанина17,
Печена з часником свинина,
Крохмаль, який їдять пани.
В обід пили заморські вина,
Не можна всіх їх розказать,
Бо потече із рота слина
У декого, як описать...
Латин по царському звичаю
Енею дари одрядив:
Лубенського шмат короваю,
Корито опішнянських слив,
Горіхів київських смажених,
Полтавських пундиків18 пряжених
І гусячих п'ять кіп яєць!
Рогатого скота з Лип'янки,
Сивухи відер п'ять з Будянки,
Сто решетилівських овець.
Латин старий і полигався
З Енеєм нашим молодцем,
Еней і зятем називався, —
Но діло краситься кінцем!
Еней по щастю без поміхи
Вдавався в жарти, ігри, сміхи,
А о Юноні і забув,
Його котора не любила
І скрізь за ним, де був, слідила,
Ніде од неї не ввильнув.
|
[Своїми інтригами Юнона розладнала приятельські стосунки між Латином і Енеєм. Послана нею фурія Тезіфона підбурила Амату і Турна проти Енея. А тут хорти троянців розідрали цуцика Аматиної няньки. Це підняло латинців проти троянців].
|
|
