Реклама на сайте Связаться с нами
Твори видатних українських письменників

Енеїда (скорочено)

Іван Котляревський

На главную
Твори видатних українських письменників
Життя і творчість українських письменників
Скорочені твори українських письменників
І так, Латинь заворушилась,
Задумав всяк побить троян;
Відкіль та храбрість уродилась
Против Енейових прочан?
Вельможі царство збунтували,
Проти царя всіх наущали,
Вельможі! лихо буде вам.
Вельможі! хто царя не слуха,
Таким обрізать ніс і вуха
І в руки всіх оддать катам.

О  музо1, панночко парнаська2!
Спустись до мене на часок;
Нехай твоя научить ласка,
Нехай твій шепчеть голосок,
Латинь к війні як знаряжалась,
Як армія їх набиралась,
Який порядок в війську був;
Всі опиши мундири, збрую
І казку мні скажи такую,
Якой іще ніхто не чув.

Бояри вмиг скомпонували
На аркуш маніхвест кругом,
По всіх повітах розіслали,
Щоб військо йшло під коругов;
Щоб голови всі обголяли,
Чуприни довгі оставляли,
А ус в півлокоть би тирчав;
Щоб сала і пшона набрали,
Щоб сухарів понапікали,
Щоб ложку, казанок всяк мав.

Все військо зараз розписали
По різним сотням, по полкам,
Полковників понаставляли,
Дали патенти сотникам.
По городам всяк полк назвався,
По шапці всякий розличався,
Вписали військо під ранжир;
Пошили сині всім жупани,
На спід же білії каптани,
Щоб був козак, а не мугир.

В полки людей розпреділивши,
І по квартирам розвели,
І всіх в мундири нарядивши,
К присязі зараз привели.
На конях сотники финтили,
Хорунжі усики крутили,
Кабаку нюхав осаул;
Урядники з отаманами
Новими чванились шапками,
І ратник всякий губу дув.

Так вічной пам'яті бувало
У нас в Гетьманщині колись,
Так просто військо шикувало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках було, як мак, цвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед себе списи наставлять,
То мов мітлою все метуть.

Було тут військо волонтирі,
То всяких юрбиця людей,
Мов запорожці-чуприндирі,
Що їх не втне і Асмодей.
Воно так, бачиш, і негарне,
Як кажуть-то — не регулярне,
Та до війни самий злий гад:
Чи вкрасти що, язик достати,
Кого живцем чи обідрати,
Ні сто не вдержить їх гармат.

Для сильной армії своєї
Рушниць, мушкетів, оружжин
Наклали повні гамазеї,
Гвинтівок, фузій без пружин,
Буддимок, флинт і яничарок,
А в особливий закамарок
Списів, пік, ратищ, гаківниць.
Були тут страшнії гармати,
Од вистрілу дрижали хати,
А пушкарі то клались ниць.

Жлукта і улики на пушки
Робить галили на захват;
Днища, оснівниці, ветушки
На принадлежность приправлять.
Нужда перемінить закони!
Квачі, помела, макогони
В пушкарське відомство пішли;
Колеса, бендюги і кари
І самії церковні мари
В депо пушкарськеє тягли.

Держась воєнного обряду,
Готовили заздалегідь
Багацько всякого снаряду,
Що сумно аж було глядіть.
Для куль — то галушки сушили,
А бомб — то з глини наліпили,
А слив солоних — для картеч;
Для щитів ночви припасали
І дна із діжок вибивали
І приправляли всім до плеч.

Не мали палашів3 ні шабель,
У них, бач, Тули не було;
Не шаблею ж убит і Авель,
Поліно смерть йому дало.
Соснові копистки стругали
І до боків поначіпляли
На валяних вірьовочках;
Із лик плетені козубеньки,
З якими ходять по опеньки,
Були, мов суми, на плечах.

Як амуницю спорядили
І насушили сухарів,
На сало кабанів набили,
Взяли подимне4 од дворів;
Як підсусідків5 розписали,
І вибраних поназначали,
Хто тяглий, кінний, хто же піш,
За себе хто, хто на підставу,
В якеє військо, сотню, лаву,
Порядок як завівсь незгірш...

Були латинці дружні люди
І воюватись мали хіть,
Не всі з добра, хто од причуди,
Щоб битися, то рад летіть.
З гаряча часу, перші три дні,
Зносили всяке збіжжя, злидні6
І оддавали все на рать:
Посуду, хліб, одежу, гроші
Своей отчизни для сторожі,
Що не було де і дівать...

Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк латинець був готовий
К війні, в яку їх злость веде.
Там крик, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало.
Війна в кривавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увіччя,
Безбожність і безчоловіччя
Хвіст мантії її несуть...

Не хмара сонце заступила,
Не вихор порохом вертить,
Не галич чорна поле вкрила,
Не буйний вітер се шумить:
Се військо йде всіма шляхами,
Се ратне брязкотить збруями,
В Ардею7-город поспіша.
Стовп пороху під небо в'ється,
Сама земля, здається, гнеться;
Енею! де тепер душа?

Мезентій наперед Тірренський
Пред страшним воїнством гряде, —
Було полковник так Лубенський
Колись к Полтаві полк веде,
Під земляні Полтавські вали
(Де шведи голови поклали)
Полтаву-матушку спасать;
Пропали шведи тут прочвари,
Пропав і вал — а булевари
Досталось нам тепер топтать.
Частина п'ята
[В п'ятій і шостій частинах розповідається про війку між троянцями, з одного боку, і латинцями та Турном, з другого. Еней шукає собі союзника у війні і знаходить його в особі аркадського царя Евандра. Евандр відрядив на допомогу Енеєві чимале військо на чолі з своїм сином Паллантом. Почалася війна. Рутульці підпалили флот троянців. Зевс врятував флот, обернувши кораблі в сирен. Рутульці зі страху почали тікати].
Троянці із-за стін дивились,
Пан Турн як з військом тягу дав;
Перевертням морським чудились,
На добре всяк-то толкував.
Но Турнові не довіряли;
Троянці правило се знали;
В війні з врагами не плошай;
Хоть утіка — не все женися;
Хоть мов і трусить — стережися;
Скиксуєш раз, — тоді прощай!

Для ночі вдвое калавури
На всіх поставили баштах,
Ліхтарні вішали на шнури,
Ходили рунди по валах.
В обозі Турна тихо стало,
І тільки-тільки що блищало
Од слабих блідних огоньків.
Враги троянські почивали,
Од трусів вилазки не ждали;
Оставмо ж сих хропти соньків.

У главной башти на сторожі
Стояли Евріал і Низ;
Хоть молоді були, та гожі
І кріпкі, храбрі, як харциз.
В них кров текла хоть не троянська,
Якась чужая — бусурманська,
Та в службі вірні козаки.
Для бою їх спіткав прасунок,
Пішли к Енею на вербунок;
Були ж обидва земляки.

"А що, як, викравшись помалу,
Забратися в Рутульський стан? —
Шептав Низ в ухо Евріалу. —
То каші наварили б там;
Тепер вони сплять з перепою,
Не дригне ні один ногою,
Хоть всім їм горла переріж.
Я думаю туди пуститься,
Перед Енеєм заслужиться
І сотню посадить на ніж".

"Як? Сам? Мене оставиш? —
Спитався Низа Евріал, —
Ні! перше ти мене удавиш,
Щоб я од земляка одстав.
Від тебе не одстану зроду,
З тобою рад в огонь і в воду,
На сто смертей піду з тобой.
Мій батько був сердюк8 опрічний,
Мовляв (нехай покой му вічний):
Умри на полі, як герой".

"Пожди і пальцем в лоб торкнися, —
Товаришеві Низ сказав, —
Не все вперед — назад дивися,
Ти з лицарства глузд потеряв,
У тебе мати єсть старая,
Без сил і в бідності, слабая,
То і повинен жить для ней,
Одна оставшись без приюту,
Яку потерпить муку люту,
Таскавшись між чужих людей!

От я, так чисто сиротина,
Росту, як при шляху горох;
Без нені, без отця дитина,
Еней — отець, а неня — бог.
Іду хоть за чужу отчизну,
Не жаль нікому, хоть ізслизну,
А пам'ять вічну заслужу.
Тебе ж до жизні рідна в'яже,
Уб'ють тебе, вона в гріб ляже,
Живи для неї, я прошу".

1 Музи — за грецькою міфологією, богині мистецтв і науки.

2 Парнас — за античною міфологією, місце перебування муз.

3 Палаш — вид шаблі.

4 Подимне — вид податку.

5 Підсусідки — селяни без грунту і садиби, які жили в чужій хаті, платячи за це грішми або натурою.

6 Злидні — тут: в розумінні останнє, що в кого було.

7 Ардея — столичний Рутульський город (примітка І. Котляревського).

8 Сердюк — тілохранитель при гетьмані.