Афонський пройдисвіт

Іван Нечуй-Левицький

Ченці спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за гріх; але невпроханий Копронідос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.

Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили «болярів» та скупих на приносини «боляринь».

— Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, — почав отець Ісакій, — благородні ходять у монастирі до церкви тільки задля того, щоб послухати чудову півчу та подивитись на церемонію, а серце в їх — камінь; гроб одчинений — гортань їх.

— Паничі ходять до церкви, щоб моргать на паннів, а не молитись, — обізвався отець Тарасій з сміхом.

— Ой правда, правда! — знов обізвався Копронідос, ще й важко, але якось роблено зітхнув.

— Гріх твориться в храмі: не стоять на службі благообразно, осклабляються устами, — додав Єремія.

— А говіють — тільки в рот віють, — додав Тарасій і влив у рот трохи не півстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навіть чмихать.

— Кажуть, що в Петербурзі якийсь болярин завів нову віру; сам проповідує в своїх позлащенних чертогах, а болярині грають на органах чи на фортеп’яні, та співають, та козлогласують. Ой господи, спаси нас! — сказав Ісакій.

— Кажуть, що цар звелів тому єресіархові виїхати з Петербурга. А він і каже: скажіть цареві, що виїду з города разом і воднораз, в одну годину, на чотирьох заставах. Ото цар звелів стерегти застави, і з усіх чотирьох застав в одну й ту саму хвилину виїхав той єресіарх і поїхав за границю на теплі води, — промовив авторитетно отець Єремія.

— Ото, скажіть! Такі чуда, як і на Афоні, — обізвався Копронідос.

— Не так-бо було! То Пашков, великий багатир, завів нову віру в Петербурзі. А ви, отче Єремію, мішаєте одне з другим. То колись були масони в Петербурзі, що накладали з чортами, — сказав іронічно отець Палладій, обертаючись до Єремії, як до непросвіченого простого селянина.

— Суєта настала на світі. Мир загруз і бабляється у гріхах, як свиня в барлозі, — далі тяг свій плач отець Єремія.

— Ат! Враг його бери! Нам байдуже! — сказав отець Тарасій, виливаючи в рот пунш.

Після чаю та пуншів Мелетія застелила стіл скатертиною, принесла дві тарілки пирогів, поставила тарілки з шинкою, ковбасами, оселедцями, ікрою та сиром. За пирогами та закускою з’явились на столі пляшки з горілкою, наливкою та винами. Копронідос налив ченцям по чарці горілки. Ченці з смаком випили разом, неначе москалі бахнули з рушниць по команді.

— Прошу, святі отці, закушувати: от м’ясне, а от рибне. Це пиріжки з рибою, а оце з м’ясом: хто чого хоче. В нас, в грецьких монастирях, чорноризці їдять і м’ясо. А як у нас їдять у монастирях м’ясо, то й вам не гріх, — сказав Копронідос, щоб надати сміливості братії.

— Який тут гріх! — сказав отець Тарасій і кинувся на ковбаси. — «Не входяче в уста поганить чоловіка, а виходяче з уст».

— Та воно-то так! Нігде правди діти, — обізвався отець Палладій і кинувся до шинки з жадобою, бо вже довго піснюкав у монастирі. Отець Ісакій та Єремія, одначе, кріпились і закушували горілку пирогами з рибою. Єремія тільки поглядав скоса на ковбаси. Після закуски Мелетія принесла на полумиску здорового начиненого коропа, а після коропа подала шматок печеного поросяти з начинкою; порося було сите, пахуче, з закарцюбленим хвостиком; вона ще й подала хрін до його, мов на Великдень. Отець Тарасій не ждав навіть, поки його попросить хазяїн, і кинувся на порося, як вовк на ягницю. Отець Палладій одкраяв і собі добрий шматок. Ісакій та Єремія аж скривились і мовчки дивилися на ситеньку поросятину. Тепла пахуча пара од поросятини страшенно дратувала в їх апетит.

Ісакій понурився і аж здихнув важко.

— Отче Ісакію! — обізвався Тарасій. — Поки ти зітхатимеш, то ми усе порося укладемо в копи. Бери мерщій виделку та їж! — сказав він геть-то нецеремонно. Отець Ісакій і справді побачив, що Тарасій не жартує. Він ухопив на виделку здоровий шмат поросятини й нагріб півтарілки начинки.

— Ми в гостях, а в гостях у чужих людей все одно, що в дорозі, а в дорозі і чорноризцеві можна їсти, що бог пошле, — сказав Ісакій, щоб заспокоїти своє сумління.

— Отче Єремію, розрішайте-бо! В грецьких монастирях розрішають собі м’ясо, і це не вважається за гріх, — благав Копронідос.

Отець Єремія кривився, морщився, довго дивився одним оком на образи, а другим на порося.

— Та вже прочитаєш дома правило в молитвах ввечері, то бог простить. Ми ж не в монастирі, а в гостях і в дорозі: «гріх у міх, а спасіння в торбу!» — заспокоював отець Тарасій.

Отець Єремія таки не втерпів: одшматував прездоровий шматок поросятини, похапцем нагріб начинки й почав уплітати на весь рот. В хаті стало тихо, тільки було чуть, як лущало порося в зубах та жмакали й плямкали жадібні роти.

— От так святі чорноризці! Грішний мир гудимо та судимо, а порося уплітаємо на всі заставки та горілочку попиваємо, — сміявся отець Тарасій. Порося так швидко зникло десь з полумиска, що й хазяїн не зоглядівся. Після поросяти пішла чарка за чаркою. Копронідос наливав чарки наперемінку то вином, то наливкою, то горілкою. Ченці не розбирали й лили в рот чарку за чаркою: вони хапались, щоб часом не замкнули на ніч монастирської брами.

— Де ж раба божа Мелетія? — спитав Тарасій, одкинувши голову на спинку стільця й одсапуючи, неначе після праці. Йому заманулось подивитись на чорні густі брови та карі очі тієї раби божої. Копронідос покликав Мелетію. Вона сіла проти Тарасія, промовила кілька слів, а потім замовкла й тільки крутила пальцем кругом пальця, неначе пряла. Тарасій витріщав на неї очі й осміхався, показуючи широкі зуби, неначе лопатні. Посидівши трохи, Мелетія встала й вийшла, хитаючись на ході, як годована качка.

«Ну, цей чорноризець ласий і до поросятини, і до чорних брів...» — подумав Копронідос і намотав собі на вус.

— Ой, час у монастир! — аж гукнув на всю світлицю отець Палладій. — Швидко замкнуть браму.

І він обперся ліктем об локітник канапи й насилу підвів своє важке сите тіло. Ченці наче по команді підвелися з місців, перехрестились до образів, подякували хазяїнові та хазяйці, накинули на голови клобуки, забряжчали чотками й хапком вийшли на вулицю. Копронідос ухопив шапку й вибіг випроводжати їх. Він боявся, що ченці не потраплять до брами, часом зіб’ються з дороги й заблудять.

Прийшли до монастиря, до брами в дзвіниці. Треба було виходити на високі сходи.

— Що це таке? Виходили з монастиря — сходи були як сходи, а теперечки стоїть неначе якась гора! — мимрив Палладій. — Як я вийду на цю гору?

— Ой спаси нас, господи, і помилуй! Не вийду й я: такі великі східці! — сказав Ісакій і без сорому сів на сходах.

— Ой господи, спаси нас, грішних! Не вилізу й я! — сказав Єремія і, ступивши на сходи, спіткнувся та й сів.

Отець Тарасій якось виліз сам на сходи. Копронідос повиводив попід руки на сходи ченців.

— Як же ми тепер посходимо наниз звідсіль? Ще порозкочуємось, як опуки, по сходах, — бідкався отець Палладій.

Не встиг він цього промовить, як Єремія вже спіткнувся на крутих сходах.

— Ого! Отець карлюка вже внизу! Хоч маленький, але спішненький, — обізвався Тарасій.

Копронідос мусив брати кожного ченця під плечі й позводив їх з сходів, а потім повів по алеї, як поводатар водить сліпих старців.

— Як часом заманеться вам, чесні отці, печених єгипетських м’ясів та «говяд» або чого питного, то я вам носитиму в келії; прикрию чим-небудь та й принесу в хустці, — сказав Копронідос.

— Мені печене порося на вечері! — сказав Палладій.

— А мені питного чого... знаєте... спирту, рому, — обізвався Ісакій.

— Добре, добре! Моя Мелетія спече і порося, і індика, і чого схочете, тільки давайте гроші, — сказав Копронідос.

— Добрий ви і богобоящий чоловік, і до монастиря ревний, — сказав отець Палладій.

— Спаси вас, господи, і помилуй за добре діло! — обізвався Ісакій.

— І не введи нас в іскушення! — молився отець Єремія і хотів перехреститись, але рука його не слухалась і не достала до чола.

— Ой господи, спаси і помилуй нас, грішних! Дивні діла твої, господи! В голові грають музики, гудуть цимбали та неначе б’ють у бубни, — мимрив отець Ісакій.

Отець Тарасій, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з алеї на траву. На траві покотом спали прочани, чоловіки й баби. Тарасій, одбившись од поводатара, потрапив на сонних бабів та молодиць.

— Дивні діла твої, господи! Чи я в монастирі, чи на полі брані ходжу по трупах убієнних? — метикував отець Тарасій і наступив на сонну бабу. Баба прокинулась і ойкнула з переляку. Тарасій опам’ятався й повернув цабе на алею. Копронідос порозводив чорноризців по опрічних келіях і вертався додому.