Сільська старшина бенкетує!

Іван Нечуй-Левицький

Перед коронацією 1896 року 14 мая пройшла по Трушках чутка, що цей празник будуть справлять дуже пишно. Волосний писар привіз з Білої Церкви звістку, що йому дозволено взяти з громадських грошей 50 карбованців на празникування. Селяни заворушились, завештались, загомоніли: усі ждали чогось надзвичайного. Говорили, що на вигоні будуть грати музики, та ще й не одні, а чотири, що поставлять гойдалки, качелі, а на громадський обід покличуть усю громаду.

Зранку перед коронацією волосний писар та старшина поїхали до Білої Церкви за усякими закупками та за музиками, накупили шинок, сала, м’яса, привезли кілька відер горілки та силу пляшок з пивом. Писар навіз для ілюмінації ліхтарів з усякого паперу: і червоних, і зелених, і жовтих, обквітчав тими ліхтарями увесь віз навкруги і сам в руках держав ліхтарі, ще й обвішав руки тими ліхтарями й старшині. Віз прикатав у село, увесь поцяцькований, з поцяцькованим головою та писарем. Діти бігли слідком за тим возом од самої царини аж до управи, неначе дивились на комедію. Казали, що накупили й фейєрверків. Громада вже заздалегідь облизувалась, зачувши про смачний обід, про горілку та пиво, неначе вже лизнула кінчиком язика тієї горілки та печені.

15 мая ще спозаранку коло управи в дворі прибирали, замітали, ставили рядками столи, забивали кругом столів сосонки та гілки кленків, чіпляли гойдалки з дощок на стовпах. На широкому ставку, на зеленому маленькому острівці сільська аристократія задумала справити святкування окроме для себе самої. Острівець той, маленький та довгенький, зарослий старими тополями, неначе плавав серед ставка, мов зелений човен з високими зеленими щоглами, і чудово одбивався в тихій воді. Після холодного апріля настав гарячий май. Надворі було тепло аж душно, як літом. Вода в ставку й у річці Раставиці одразу степлілась, неначе її хто зумисне нагрів у печі. Вже люди почали купатись. Були пишні сонячні та тихі дні, а ще пишніші та тихіші зоряні ночі. Другого дня на острівці розпочалася робота: розчищали місце для гулянки, обвішували тополі ліхтарями. Човни сновигали по воді й перевозили на острів гілки верболозу та сосни й робітників, котрі обтикали ними навкруги столи, повішали на їх ліхтарі. На човни поклали столи, перекинувши догори ніжками, поскладали стільці, попереправляли на острівець і поставляли їх рядками. Проти острівця на високій та широкій греблі, на ганку й на сходах коло питля, на балконах питля рядками обсіли діти, дівчата, чоловіки й дивились на те вештання на острівці, на човни, котрі линули по воді; дивились і очей не зводили, неначе греблю і питель хтось обсадив рядками кам’яних бабів, мов могили на степах херсонських.

Сонце світило гарячим майським світом і обсипало промінням ту картину, незвичайну для селян, ворушливу й живу. Ставок повеселішав. На березі й на воді — скрізь вештання, ворушіння. Човни, повні зеленого гілля з верхом, сновигали по воді то до острівця, то до берегів, то до греблі. Сила гусей та качок никала по ставку кругом острівця; мабуть, гуси й качки думали, чи не лагодяться часом люди мити в підситках пшеницю та жито на березі коло питля.