Небо там шатер один.
Тільки скали там ночують,
Тільки звізди там кочують.
Вітер свару розімчав;
Я присвиснув — кінь помчав.
Глядь назад — понурі скали
Всі від мене повтікали.
Довгим рядом в степ біжать...
Слизли — сліду їх не знать.
Грак, почувши, що сваряться гори, гадає,
Що в пустині коня й бедуїна піймає,
І, розправивши крила, погнався гінцем —
Тричі голову чорним обвів обручем.
— Чую, — кракнув, — запах трупій,
Сам ти глупий, кінь твій глупий:
Хоч найти в пісках дороги?
Хоче паші білоногий?
Лишня праця! Хто зайшов —
Не виходить відсіль знов.
Сим шляхом вітри блукають,
Слід пісками замітають.
Трав лука ся не несе —
Ся лука гадюк пасе.
Тільки трупи тут ночують,
Тут тільки граки кочують.
І, крачачи, когті на мене справляв.
З граком ми зіглянулись око на око.
Хто ж злякавсь? Грак злякавсь і порвався
високо.
Я хотів накарать, і майдан напинавсь,
І очима грака я слідив за собою —
Грак мій чорною плямкою в вітрі повис;
Показавсь горобцем... і жуком... і бджолою,
А далі в повітрі цілком розтопивсь.
Мчи, літавче білоногий!
Скали і граки — з дороги!
Я оглянувсь — аж з заходу хмара летить
На крилах широких по синьому склепу:
В небі хмара гінцем так хотіла прослить,
Як літав вороним я по степу, —
I зависла надо мною,
З вітром свиснула враждою:
— О невіглас! Там тобі
Спека груди всі розтопить;
Дощик з хмари не окропить
Куряви на голові.
Джерело в піску степовім
Не озветься срібним словом.
Росу там — к землі не зсяде —
Вльот голодний вітер краде.
Дармо, дармо лякає; я мчусь по пісках;
Хмара, мов занудившись, по небу слоняє,
Нижче голову склоняє
І застряла на горах.
А ще раз як хмару очима я скинув —
Її за всім небом позаду покинув.
Що в серці ховала — я бачив в очах:
Обімліла, зчервоніла
І від злості поблідніла,
А далі зчорніла, як труп, і сховалася в горах.
Мчи, літавче білоногий!
Грак і хмари, пріч з дороги!
Око небо обвело;
Я оглянувсь коло себе:
Ні в пустині, ні на небі
Вже нікого не було.
Мертвий степ — і світ настав —
Людських ніг не цілував.
Все там сном мертвецьким спить,
Як звіряк ватага дика
Не боїться, не біжить,
Вперше вздрівши чоловіка.
Мій боже! Тут я вже не перший! В пісках
Чи люди, чи відьми в степу бовваніють?
Чи бродять, чи добичі ждуть там в горах?
Їздці всі — як сніг, і їх коні біліють!
Прибіг — всі ні з місця; гукнув — всі мовчать!
То кістки:
|
