Перепілка

Остап Вишня

Чудесна пташка.

Сіренька, з чорненькими на пір'ячку крапочками.

Мініатюрна курочка.

Вилупить свої жовтенькі пухнаті перепелятка, отакусінькі, водить їх за собою й квокче.

Ах ти ж моя матінко-квочечко!

Та де ж тобі квоктати, коли ти ж сама ще курчатко?

А квокче! По-справжньому квокче і на ворога кидається, як він її дітонькам загрожує.

Нічого не поробиш: мама! Мати!

Ота мати, що про неї дітки наші співають:

Любить наш народ перепілку: і в дитинстві любить, і в зрілих літах її він любить.

От, приміром, іде полем заклопотаний голова артілі.

Голова в голови розколюється од думок різних:

«А чи закінчили сьогодні шаровку?

А чи пропололи озиму пшеницю?

А чи...

А чи...»

Раптом із ярової пшениці стаккато: