Ленінград і ленінградці

Остап Вишня

Ленінград...

Що до цього слова додаси і що з нього викинеш? І Петро Перший, і Ломоносов, і Державін, і Пушкін, і Лермонтов, і Гоголь, і Крилов, і Достоєвський, і Щедрін, і Некрасов, і Шевченко, і Репін, і Сєченов, і Бехтерєв, і Павлов.

І Суворов...

І Ленін...

І Смольний...

І перші заграви Великої Жовтневої соціалістичної революції.

І Кіров...

І, нарешті, страхіття блокади, чудеса героїзму, відваги й мужності...

І пафос відновлення й відбудови.

Город мислі, науки, літератури, революцій, героїзму, пафосу і ентузіазму...

Як багато всього поклала історія на гранітні плечі города-красеня, города-богатиря!..

Але це ж іще не все.

Леніград має ще ж і Неву, і Невку, і Фонтанку, і Мойку, і канали, і острови, і Невський проспект, і Адміралтейський шпиль, і Петропавловську фортецю, і Шліссельбург, і Петергоф, і палаци, і музеї, і заводи, і фабрики, і сади, і парки, і сквери... І пам’ятники... І Олександро-Невську лавру, і багато ще дечого...

І це ще не все.

Ленінград має ще ленінградців і ленінградок...

Кожний леніградець і кожна ленінградка мають у своїх грудях — серце...

Гаряче серце.

Бронза «Мідного вершника», граніт Неви, брук Невського і зелень дерев знають і відчувають, що те гаряче серце ленінградців і ленінградок належить їм...

І ніколи і бронза, і граніт, і зелень, навіть в найстуденніші ленінградські дні, не бувають холодними: їх обгортає й гріє гаряче серце ленінградців і ленінградок.

Серце...

Де серце — там і любов...

Коли говорити про Ленінград, не можна не говорити про любов.

Про справжню любов — ніжну й щиру, гарячу й самовіддану, глибоку й зворушливу.