Прихованою камерою

Євген Гуцало

— Ну, чував. І в районній газеті читав.

— Чував!.. Читав!.. — перекривив бухгалтер. — Якби краплю совісті мав, то по-людськи довідався б у неї, як доїть на фермі, яких надоїв домагається. І щороку такі зобов'язання бере, що в іншої пуп уже надірвався б.

— Таки правда, — озвався голова колгоспу Книш.

— А візьми ось нашого, ветфельдшера Петра Івановича Якубова. Заслабне в чиємусь хазяйстві корова чи свиня, то вже для тієї корови чи свині рідніший рідного тата. А заколоти чи дорізати — ніхто так не заколе й не доріже.

— Еге ж, заріжуть і заколють, але не так, — згодився голова колгоспу Книш. — Щоправда, він п’є винце, але знає й дільце.

— А так, — згодився ветфельдшер. — Я ходив би в злоті, якби не дірка в роті.

— А ще, Йосипе, скажу тобі таке, — дер бухгалтер своє луджене горло. — Ось ти й голову нашого колгоспу Демида Демидовича зняв...

— Я ж не вибирав. Я всіх підряд...

— Гаразд, усіх підряд. Значить, не поважаєш...

— Я не поважаю Демида Демидовича? Поважаю!

— Якби поважав, то не знімав би!

— Кажу, що всіх підряд.

— Значить, не поважаєш, Йосипе!

— Якби Демид Демидович того п’ятака не силувався піднімати, — сердито випалив кіномеханік, — то я б не знімав.

— А хіба то великий гріх, що він зігнувся піднімати?

— А я й не кажу, що великий гріх.

— Твій великий гріх, що ти прибив цвяхом!

— А що, було так покласти, не прибивати? Тоді б не вийшло кіно.

— Он як! — зле торжествував бухгалтер Пекарський. — Значить, тобі кіно було потрібне?! Голову колгоспу в кіно зняв... А ти подумав, що в Демида Демидовича така робота — куди твоїй кінокартині братись до неї!

— Та знаю, — згодився Йосип Грйцак. — Така робота, що іноді вовком доводиться орати.

— Що? — не второпав бухгалтер.

— Та кажу, інколи так доводиться злецько голові, що й вовком мусить орати.

Голова колгоспу Книш зненацька зареготав: язик йому скакав у роті, мов собака на ретязі, а щоки здригались, як дві подушки. Мимоволі всміхнулись ветфельдшер і доярка Настя Нетутешня, а бухгалтер ще дужче споважнів.

— Авторитет просто підірвати, — сказав, — а потім де його дістати? Смійтесь, Демиде Демидовичу, коли вам смішно, а тільки я сміятись не стану. Дивіться, щоб завтра з нас весь район не посміявся. І до вищестоячих інстанцій докотиться чутка про кіно, яке в нас крутять. Еге, про приховану камеру, про п’ятака мідного, як рвали всім селом — і не вирвали... А тільки я бути посміховиськом не хочу.

— Але ж рвали, на жаль, — нагадав голова колгоспу Книш, набираючись поважності.

— Рвали, так... Але хіба ми рвали б, якби він не прибив?

— То що ти радиш, Михайле Григоровичу?

— Отой кінофільм конфіскувати...

— Конфіскуємо. Ну?

— А самого Йосипа судити.

— Судити? — здивувався голова колгоспу Книш. — А за віщо?

— За зловмисне паплюження нашої дійсності.

— Ну й загнув же ти — здивувався ветфельдшер Якубов.

— Передав куті меду, — згодилась доярка Настя Нетутешня. — Воно й справді... таки рвали той п’ятак... Якби не рвали, то не було б чого знімати...

Голова колгоспу Книш, нарешті, звівся, розминаючи затерплі ноги, а за ним звелась і решта глядачів, що прийшли до клубу подивитися самих себе в самодіяльному кіно.

— Ти кажеш — прихованою камерою знімав... Значить, ховався, значить, підглядав. І не просто підглядав, а й підстроїв оказію, — розважливо міркував голова колгоспу. — А ти спробуй зняти фільм, не ховаючись, відкритою камерою. Як наші трудівники трудяться, виконують п’ятирічку та підвищені зобов’язання. Знімеш?

— Спробую, — непевно пообіцяв Йосип Грицак.

— Хоча б про наших тваринників, — кивнув на ветфельдшера та на доярку Настю Нетутешню. — Вони показують зразки героїзму на своїх ділянках трудоврго фронту... Можна й про недоліки, чому ж ні! Тільки про ті, які треба випікати й таврувати.

— А не про вигадані, — докинув бухгалтер Пекарський.

— Помагай випікати й таврувати, Йосипе, щоб легше нам ішлось уперед.

— Може, про нашу чайну зняти фільм? — пожвавішав кіномеханік Йосип Грицак. — Бо в чайній ще стільки неподобства всякого коїться!

— Еге ж, люблять-таки в нас залити за галстук, — усміхнулась Настя Нетутешня. — Ото б усіх познімати, що надзьобуються в чайній до чортиків, та й показати в клубі...

Вона красномовно поглянула на ветфельдшера Якубова, що розгублено покашлював у кулак.

— Таке тобі, Йосипе, доручення від правління нашого колгоспу. Маєш здібності, либонь, вступиш до інституту ня цей рік.

І голова колгоспу Книш беззвучно зареготав, бо, мабуть, згадав щось цікаве з того фільму, який недавно дивився. Мимоволі всміхнулась і решта глядачів, навіть найсердитіший серед них — бухгалтер Пекарський, котрий сказав на прощання:

— Щоб ніяких переглядів більше тут не було. А то придумав — мідний п’ятак! Дивись, щоб тобі той п’ятак не влетів у копієчку...

Незграбно потупцявшись, вони вже рушили, як раптом ветфельдшер Якубов повернувся до похмурого кіномеханіка, що спідлоба дивився вслід.

— Хай щастить, Йосипе, — сказав, простягаючи м’яку, як вовняна рукавиця, долоню.

Й звичним своїм журавлиним скоком подався до виходу. А кіномеханік зачудовано міркував над тим, чого то чоловікові було вертатися з півдороги...

Усе ще човпів перед екраном, коли вернувся до залу голова колгоспу Книш. Його щоки-подушки світились у напівтемряві, й зуби теж засвітились, коли озвався:

— Йосипе, тут таке діло... Ти й справді збираєшся випікати й таврувати? Ото недоліками займатись, п’яницями всякими?

— Ви ж самі казали, Демиде Демидовичу... — розгубився кіномеханік.

— Ага, казав, казав! — хоч і жваво, але похмуро згодився.

— Значить, зніму... Прихованою камерою чи відкритою — як скажете.

— Ну, відкритою передовиків наших познімай. Тобі не з руки ховатись від них, а вони від тебе не стануть ховатись, правда?

— Правда, тут діло полюбовне.

— А п’яниць прихованою камерою! — з металом у голосі сказав голова колгоспу Книш і навіть лівою рукою рішуче рубнув сутінки в клубі. — Але щоб так мені, чуєш... Спершу сценарій напиши, бо вам без сценарію не можна, так? У сценарії позаписуй тільки тих, кого слід. Адже всякі є алкоголіки — і злісні, і незлісні. Може, є такі, що вперше пустились берега. А чи такі, що, може, їх і знімати не треба — якесь там начальство з сусіднього села чи з району випадково заскочило... Зрозумів? Значить, склади сценарій, а я прочитаю й підправлю, де годиться, бо твій розум — це добре, але й мій не завадить. Може, обговоримо твій сценарій і на засіданні правління колгоспу, затвердимо список кандидатур, хто потребує критики й осуду громадськості. Може, покажемо твій сценарій і вище, хай там подивляться, порадять і підправлять. Щоб не довелося їм підправляти тоді, коли вже свій фільм знімеш, тоді зовсім кепсько може повернутись... Значить, утрясти слід неодмінно зі сценарієм, щоб тебе чекала творча вдача, а не отака поразка, як із привареним мідним п’ятакомі А вже коли утрясемо й узгодимо, коли обговоримо й затвердимо, коли зважимо всі «за» й «проти» — знімай, Йосипе, свій фільм прихованою камерою, хоч двома, хоч трьома, хоч десятьма прихованими камерами!..